Пролог

- Так! Я згодна! - промовляю ледве чутно, розуміючи, що з цього моменту моє життя кардинально зміниться.

- Чудово, лялечко, - сміється він, згрібаючи мене в обійми. А я...

А я б'ю його по сильних руках, що міцно обіймають мене, і намагаюся вириватися з цього шалено приємного кокона, в якому я б із задоволенням залишилася назавжди.

Навіть усвідомлюючи всю гостроту ситуації, я не можу не насолоджуватись його безпосередньою близькістю. На мить прикриваю очі, вдихаючи його п'янкий терпкий чоловічий запах, змішаний з деревно-мускусним ароматом туалетної води.

Відчуваю, як він немовби дзеркально проводить носом по моїй шиї.

Голова паморочиться від інтимності моменту, а подих спирає від яскравості відчуттів. Шкіра на талії під щільною сукнею горить - навіть через тканину його дотики випалюють мій розум.

- Відпусти мене, - прошу напівпошепки. – Олексію, відпусти! Про це ми не домовлялися...

Він неохоче ставить мене на підлогу та розмикає обійми.

- Вибач, - каже, відводячи погляд убік. – Не знаю, що на мене найшло. Мені не слід було цього робити.

Я відвертаюсь і від досади закушую губу. Вдаю, що поправляю зім'ятий від його натиску одяг.

- Не слід, - видихаю та практично непомітно веду плечем, ніби скидаючи з себе ману. А потім зусиллям волі різко змінюю тон. – Більше такого ніколи не роби, – звучить суворо.

- Зроблю, Марго, - Олексій підходить до мене надто близько. Я бачу його у вікні. - Уяви собі, я навіть більше зроблю! - знову тягне до мене руки.

- Тільки спробуй! – обриваю його. Повертаю голову до чоловіка, паралельно натягуючи на обличчя непроникний вираз. Намагаюся не потонути у пронизливому погляді гарних карих очей. - Тоді залишишся сам! - видаю жорстко та стискаю губи в одну тонку нитку.

А потім стрімко розвертаюсь, оминаючи його, і цокаю підборами до виходу з переговорки.

Я йому не дозволю грати зі мною.

Він ніколи не розіб'є моє серце.

Більше ніколи...