Розділ 22. Загадка

Цього разу чарівниці опинилися у густому лісі. Сонце вже зайшло за горизонт, тож розгледіти у темноті хоч щось було майже неможливо. Та все ж бабуся з Натусею змогли побачити одна одну і виявити, що вони – чоловіки. Один був одягнений у багатий одяг, інший – у трошки скромніший. 

– Мабуть, я – твій слуга, – припустила дівчинка.

– А я, скоріш за все, королевич, – додала Ельвіра.

Більше на розмови у них часу не було, адже раптом серед густого гілля дерев вони побачили молоду дівчину, яка йшла до невеличкої хатини. У світлі місяця вона виглядала якоюсь неземною. Чарівниці вирішили наздогнати її та попроситися на нічліг.

— Дівчино, перепрошую! – крикнула бабуся грубим чоловічим голосом. – Чи можна нам з моїм слугою перебути цю ніч у вашій хатинці? 

— Звичайно, — відповіла невесело відповіла дівчина, –  переночувати — можна, та тільки я вам цього не раджу. Краще не йдіть.

— Чому ж не можна? — поцікавилася Натуся. Дівчина важко зітхнула й промовила:

— Моя мачуха знається з нечистою силою і  дуже лиха до чужинців.

Чарівниці переглянулися. Дуже їм не хотілося стикатися з кимось на боці Зла. Однак, було вже темно і далі їхати все одно було небезпечно. Тож вирішили ризикнути.

– Тільки не їжте і не пийте нічого в хаті, – попередила дівчина по дорозі до хатини. – І взагалі, будьте обережні, бо мачуха варить усякі лихі зілля.

Коли всі троє зайшли всередину, стара ніби вже чекала на чужинців.

— Добрий вечір вам, — прошамкотіла вона, вітаючи гостей на диво приязно, однак, погляд її був холодним і оцінюючим, — сідайте та відпочивайте після дороги.

Вона роздмухала жар й підгорнула його під горщик, в якому щось варила. Чарівниці ввічливо відмовилися від вечері й одразу пішли спати.

– Здогадуюся я, в якій ми казці, – прошепотіла бабуся, коли вони з онучкою залишилися самі. – Називається вона “Загадка” і ми дійсно мусимо остерігатися цієї старої відьми.

– Ну а зараз хоч можемо поспати? – запитала Натуся. – Я страшенно втомлена усіма нашими пригодами. А ми навіть пів книжки не пройшли.

– Так, дитино, можеш не турбуватися, цієї ночі ми у безпеці.

Дівчинку довго вмовляти не довелося. Вже через кілька хвилин вона занурилася у глибокий сон без сновидінь. Спали чарівниці міцно, а зранку зазбиралися в дорогу. Стара вже стояла на порозі.

—  Почекайте одну хвилиночку, – прошамкала вона. – Я хочу вас почастувати перед від’їздом.

І, не чекаючи відповіді, пішла до хати. Бабуся заскочила на свого коня і мовила до Натусі: 

–  Мусиш зачекати на неї. Але коли відьма повернеться і дасть тобі пляшечку з отрутою, до рук її не бери. Нехай розіллється на коня.

– А як же…

– Нема коли пояснювати! Чекатиму тебе поблизу, – мовив “королевич” і пришпорив свого коня.

Незабаром з хати вийшла і стара, тримаючи щось в руках.

—  Оце віднеси своєму панові, — звеліла вона, простягаючи “слузі” пляшечку з чимось темним. 

Натуся вдала, що бере її, але в останній момент випустила з рук, і та облила коня. Отрута була така сильна, що бідолашна тварина одразу й загинула на місці. Дівчинка побігла до бабусі і розповіла про те, що побачила. 

– Так і потрібно було статися, – запевнила її Ельвіра. – Але мусиш ще раз повернутися туди. Там на коні сидить ворон і клює отруєне м’ясо. Його чекає така ж доля як коня. Коли він віддасть Богу душу, візьмеш його обережно і покладеш у свій наплічний мішок. Чекатиму тебе тут.

На довгі теревені часу не було, тож Натуся швиденько виконала настанови бабусі та повернулася назад. Вони сіли на одного коня і поїхали з лісу. Однак, той виявився таким густим і безкраїм, що до темряви вибратися з нього чарівниці не змогли. Вже зовсім смерком натрапили вони на корчму й зайшли туди. Бабуся наказала онучці віддати кухарю ворона, щоб той його зготував на вечерю.

– Сюди скоро прийдуть дуже нехороші люди – розбійники, і якщо їх не перехитримо, то завтра вже не прокинемося, – прошепотіла Ельвіра, пояснюючи своє рішення.

Як стало зовсім темно, то в корчму дійсно прийшли аж дванадцять розбійників. Звісно ж вони одразу захотіли вбити й пограбувати чужинців. Та перед тим як взятись за таке діло, вони сіли за стіл, а з ними разом і хазяїн. Всі їли з однієї миски ту юшку, в котру було вкинуте м’ясо ворона. Ледве вони проковтнули по декілька ложок страви, як усі попадали бездиханними через отруту. Чарівницям довелося повитягувати їх надвір і скласти недалеко від корчми. Коли нікого не залишилося в хаті, як здалося на перший погляд, на зустріч “королевичу” і слузі вийшла донька корчмаря. Вона розповіла, що ніколи не підтримувала батька та його злочинну діяльність. Натомість дівчина вирішила віддати чужинцям, які розправилися з розбійниками, незліченні скарби, сховані по закутках корчми. Бабуся запропонувала їй забрати все те собі, а їм лиш дозволити переночувати одну ніч. Домовленості було досягнуто і на ранок чарівниці покинули дивне місце.