Розділ 21. Попелюшка

– Натусю! Дитино! Прокидайся! – почулося десь недалеко. Дівчинка відкрила очі й побачила, що лежить на чиїйсь могилці. Обабіч росте ліщиновий кущ, а на ньому цвірінькає біла пташка.

– Бабусю, це ти? – перепитала чарівниця, все ще не вірячи своїм очам.

– Та я це, я! – пропищала та. 

– А чого це ми з тобою на кладовищі? Що за казка така похмура?

– Чому ж одразу похмура? Це “Попелюшка”. І у ній ти і є Попелюшка. А я, як бачиш, пташка, яка уособлює дух твоєї рідної покійної матері.

– Сіли-приїхали! Де це у тій історії могилки, пташки на кущах? Там карети з гарбузів, феї хрещені…

– Тільки не у версії братів Грімм, – пояснила Ельвіра. – Тут цього всього немає. Натомість я допомагатиму збирати тебе на бал.

– Ну гаразд, домовилися, хоч це і дуже дивно… – задумливо мовила Натуся.

– Попелюшко!!!! – почувся крик з хати.

– Тобі вже час іти, – заквапила її бабуся. – Не будемо зайвий раз твою “мачуху” злити. А якщо потрібна буде допомога – знаєш, де мене знайти.

Натуся побігла додому, а там її вже чекали дві зведені сестри зі своїми забаганками:

– Розчеши нам коси, почисть нам черевички, підпережи нас поясами, бо ми йдемо до королівського замку на бенкет.

“Попелюшці” нічого не залишалося, як зробити все, що вони їй наказали. А потім вона почала просити мачуху, щоб та дозволила їй піти з ними.

– Як? – обурилася мачуха. – Ти вся в попелі, а хочеш на бенкет? У тебе нема ні гарної сукні, ні черевичків, а ти хочеш танцювати?

“Якби ви мені їх купили, то було б в чому йти, та й вмитися не проблема,” – обурилася подумки Натуся, але вголос лише продовжила вмовляти взяти її з собою до королівського двору.

Тоді мачуха набрала миску сочевиці, висипала в попіл та й каже:

– Оце дивись: якщо визбираєш усю сочевицю за дві години, то підеш із нами.

Натуся швиденько вийшла у задній двір, побігла до могилки і попросила бабусю про допомогу. Та покликала цілу зграю пташок, що були поблизу, а ті залетіли до кухні й повибирали з попелу все зерно. І впоралися з цим завданням менш ніж за годину.

Радісна “Попелюшка” побігла показувати результати праці мачусі, а та знову за своє:

– Попелюшко, в тебе немає гарної сукні, і ти не вмієш танцювати. Всі тільки сміятимуться з тебе.

“Ну яка твоя проблема, стара відьмо?! Чим я тобі дорогу перейшла?” – подумала дівчинка, але знову промовчала. А мачуха знову за своє:

Дівчина гірко заплакала. Побачила мачуха, що вона плаче, та й каже:

– Ну добре, якщо ти за годину визбираєш із попелу дві повні миски сочевиці, то підеш із нами.

“Знову ця сочевиця у попелі… Їй що робити більше нічого? Чи з фантазією все дуже погано? Придумала б щось цікавіше!” – роздратувалася Натуся. А сама знову побігла за пташиною допомогою. І вона не забарилася.

Не минуло й пів години, як всю сочевицю було зібрано вдруге. Дівчинка знову побігла до мачухи, а та єхидно заявила:

– Однаково ти з нами не підеш, бо не маєш гарної сукні й не вмієш танцювати. Нам тільки сором буде через тебе.

Вона повернулася до пасербиці спиною і подалася зі своїми пихатими дочками до замку. Коли Натуся залишилася сама, вона одразу ж побігла до бабусі.

– Ні, ну ти мені скажи, що з цією жінкою не так? Хто її так в житті образив, що вона на чужих дітей кидається? – обурювалася мала чарівниця. 

– Хтозна, дитино, – заспокійливим тоном відповіла Ельвіра. – Нам з тобою своє робити. Біжи до хати, вмийся від попелу, а я тобі начаклую сукню і черевички.

Дівчинка швиденько вмилася, вбралася й пішла на бенкет. Але зведені сестри й мачуха не впізнали її, гадали, що то якась незнайома королівна, така вона була гарна у своїй блискучій сукні. Про Попелюшку вони взагалі не думали, вважали, що вона сидить брудна вдома й щось робить біля печі.

Назустріч “Попелюшці” вийшов королевич, подав їй руку, і вона пішла з ним до танцю. Він ні з ким більше не хотів танцювати й не відпускав її руки. Так багато Натуся не танцювала навіть на новорічній шкільній дискотеці у себе вдома. Ноги гуділи, але вечір видався веселим. Та й знову бути  дівчиною їй подобалося. Не те що якимись дідами, молодиками чи звірятами.

Але час був пізній і пора було повертатися додому. Королевич викликався провести незнайомку, однак, вона встигла втекти. Забігла до себе на подвір’я, заховалася за будинком, переодягнулася у своє повсякденне лахміття й обмазалася попелом. Так що королевич якби й побачив її – ні за що б не впізнав.

Другого дня, коли знов почався бенкет і батько з мачухою та зведеними сестрами подалися до замку, Натуся знову побігла до ліщинового куща.

– Скільки мені ще на ці королівські дискотеки ходити? – запитала вона у бабусі.

– Ще два дні, вже потерпиш! Танці – не найгірший варіант для нас, і це – не найгірша казка серед наявних у цій книзі!

– Та я ж і не маю нічого проти, – почала виправдовуватися онучка. – Просто перепитую, щоб знати. Давай вже мені вбрання, йду “веселитися”.