Розділ 18. Соломинка, жаринка і біб

Натуся вперше відчула, що зовсім не може рухатися. Перед очима була темрява, дихати не було чим, і щось важке, холодне та гладке лежало на ній.

“Що ж зі мною трапилося?” – промайнула думка.

Та наступної ж миті дівчинка почула, що кудись летить. Точніше падає. І тут вона все зрозуміла. Натуся знаходилася в мисці з бобами. Ба більше, вона сама була БОБОМ! Мала чарівниця встигла побачити над собою стару жінку, яка перебирала зараз бобові зерна, кидала їх у казанок, а ще підкидувала солому в пічку, щоб жару було більше.

“Божечко, це ж вона зараз з мене кашу зварить!” – почала подумки панікувати Натуся. Не можна було здаватися. Потрібно було терміново щось робити. Зусиллям волі вона почала розхитуватись взад і вперед, поки не покотилася до краю і не впала на підлогу. На щастя, жінка цього не помітила. Дівчинка-біб покотилася далі і побачила неподалік від пічки соломинку. А ще через декілька секунд згори вискочила жаринка та й опинилася прямісінько біля них.

– Як ви тут опинились? – спитала несподівано соломинка.

– Втекла від вогню, дякувати долі, – відповіла жаринка. – Бо якби була не набралась духу й не вистрибнула з печі, то вже б і не жила на світі, лишилася б із мене купка попелу.

– Я теж утік живий і цілий, – вирішила підіграти Натуся, зрозумівши, що бабусі серед цих дивних персонажів казки наразі немає. – А якби стара була вкинула мене в горщик, то я геть розварився б, як і мої побратими.

– А хіба мене чекало не те саме? – підхопила й собі соломинка. – Стара всіх моїх сестер спалила, схопила в жменю шістдесят соломин і всіх занапастила, тільки мені вдалося прослизнути в неї крізь пальці.

– Що ж нам тепер робити? – спитала жаринка.

– Я думаю ось що,– взяла ситуацію у свої руки (чи що там у боба) Натуся. – Коли вже нам пощастило втекти від смерті, то тримаймося разом і допомагаймо одне одному. А щоб нас не спіткала знов якась біда, тікаймо з цієї хати гуртом.

Ця думка сподобалась соломинці та жаринці, і вони разом вирушили в дорогу.

Невдовзі дійшли вони до струмка. Через нього не було ні мосту, ні кладки. А переходити його потрібно. Довго вони міркували, а тоді соломинка й каже:

– Я ляжу поперек струмка, і ви по мені перейдете, як по кладці.

Вона лягла і дійсно стала таким собі мостиком від берега до берега.

І поки Натуся вагалася, чи варто ризикувати життям, перекочуючись по тоненькій соломинці, жаринка довго не роздумувала (бо була гарячої вдачі) й сміливо ступила на “кладку”. Дійшла до середини, почула, як унизу шумить вода, і її пройняв страх. Вона зупинилась і далі ані руш. Там, де вона стала, соломинка затлілася, розломилась надвоє і впала у струмок. Туди ж полетіла і жаринка, а як долетіла до води, засичала і згасла навіки.

А обережна Натуся все ще стояла на березі. Чи то від щойно пережитого стресу від втрати своїх тимчасових друзів, чи то від безглуздості ситуації, в якій вона опинилася, дівчинка-біб почала сміятися. Голосно, дзвінко. Далі сміх перейшов у регіт і зупинитися стало дуже важко. Так важко, що Натуся не зчулася, як буквально ЛУСНУЛА ЗІ СМІХУ! Тут би й настав їй кінець, якби, на щастя, не нагодився кравець.

– Дитино, ти що – біб? – запитав він лагідно.

– Так, бабусю, як бачиш, – ледь не плакала онучка. – Луснувший біб!

– Не переживай, я знаю як цьому зарадити, – заспокоїла її Ельвіра. 

 Вона дістала голку й нитку і швиденько зшила свого “боба” докупи.

– Так от чому у бобів бочок ніби зашитий! – здогадалася Натуся. – Тепер знатиму, з якої це ка…

Договорити вона не встигла, адже чарівниці вже летіли назустріч наступній історії.