Розділ 17. Біла змія

Натуся відкрила очі й знову побачила, що вона знаходиться у замку. Ба більше, вона знову була юнаком.

“Це ж що я в одній і тій самій казці застрягла?” – подумала вона, та потім помітила, що одяг на ній був зовсім не королівський. Скоріш за все, вона тут була слугою. І дійсно, ніби почувши її думки, з кухні, що знаходилася за дверима кімнати, вийшов кухар у білому ковпаку та кителю і подав їй срібну тацю зі стравою, що була закрита великою випуклою кришкою.

– Неси королю! – скомандував він. – І дивись мені, не смій заглядати під кришку! Його Величність тобі за це голову знесе!

Та хіба ж Натуся колись могла стриматись?! Звісно ж, щойно двері за кухарем зачинилися, вона зазирнула за кришку, щоб побачити, що ж там приготовано. І була дійсно здивована, адже коронною стравою короля виявилася БІЛА ЗМІЯ під якимось дуже духмяним соусом.

“Я лише шматочок цієї екзотики спробую… Ось тут, скраєчку,” – запевнила себе подумки дівчинка і поклала до рота кінчик хвоста.

І ледь вона його проковтнула, як почула за вікном якесь дивне насвистування багатьох тоненьких голосків.

Натуся підійшла до вікна і стала прислухатися. Як не дивно, це виявилися горобці, які між собою розмовляли й розповідали одне одному про все, що вони бачили впродовж дня.

“Оце так!” – зраділа мала чарівниця. “Покуштувавши м’яса білої змії, я отримала здатність розуміти мову тварин! Ну просто якась супергероїня з надзвичайними здібностями! Ех, бачила б мене зараз бабуся…”

Та порадіти вдосталь їй не вдалося, адже в кімнату забіг інший слуга і з порогу мовив:

– У королеви пропав її найдорожчий перстень і підозрюють у крадіжці саме тебе! Ти ж скрізь маєш доступ! Його Величність кличе тебе до себе! Негайно!

Злякана Натуся залишила тацю на столі у кімнаті й вибігла за слугою до просторої зали, де на троні її вже чекав король. Він почав її лаяти за крадіжку, яку та не чинила, а потім почав погрожувати:

– Якщо ти до завтра не вкажеш мені винуватця пропажі, то сам будеш звинувачений в ній і відданий суду!

Марно “слуга” запевняв Його Величність у тому, що він не винен, – король не скасував свого рішення.

У тривозі й страху Натуся пішла у двір замку і стала обдумувати, як би їй виплутатися зі своєї біди. А тут поблизу сиділи качки та вели відверту бесіду. Дівчинка прислухалася.

Одна з них якраз жалілася: 

– У мене щось важке в шлунку, я похапцем проковтнула перстень, який лежав під вікном королеви...

Натуся, не довго думаючи, підбігла до бідолахи, схопила її в обійми й почала легенько тиснути її на животик. Потім сильніше, і ще сильніше. Поки та не зробила свою брудну справу, і перстень не вийшов з неї природним шляхом. Вимивши його під проточною водою, мала чарівниця побігла до короля та віддала коштовність йому.

Тому стало соромно за свою поведінку і він дозволив “своєму вірному слузі” випросити собі яку завгодно нагороду і обіцяв дати при своєму дворі будь-яке почесне місце, яке б він собі бажав. Звісно ж, Натуся відмовилася від усього і попрохала лише дати їй коня та трохи грошей на дорогу. Їй потрібно було якнайшвидше знайти бабусю і вибиратися з цієї казки.

Коли її прохання було виконано, дівчинка негайно зібралася в дорогу і поскакала у невідомі краї. Кілька разів вона навіть намагалася заговорити зі своїм конем, думаючи, що то її зачаклована бабуся, та той лише заіржав, а потім сказав, що він точно не вона. 

А ось дорогою їй пощастило більше. Адже вона знайшла Ельвіру не в одній, а в ТРЬОХ перевтіленнях. Спочатку,  проїжджаючи повз ставок, Натуся побачила там трьох риб, які заплуталися в очереті і билися в ньому на безводді. Однією з цих риб виявилася бабуся. Звісно ж, дівчинка одразу ж кинулася їм на допомогу. А потім розповіла про свої пригоди у короля.

– Це казка “Біла змія”, – мовила, вислухавши онучку, Ельвіра. – Допомагай усім, кого зустрінеш на своєму шляху, вони потім стануть тобі у пригоді. 

– Я тебе з собою забираю! – категорично заявила Натуся. – Сама не хочу нікуди їхати!

– Я без води загину, дитино! – зітхнула бабуся-риба. – Вірю, що ти і без мене з усім впораєшся.

З важким серцем, дівчинка покинула ставок, та на її радість невдовзі знову зустрілася зі своєю найдорожчою людиною. Цього разу та була мурашиною королевою, якій Натуся теж допомогла.

– Ось бачиш, я слідуватиму за тобою всюди, не переймайся! – радо запевнила вона.

І слова дотримала. Через декілька годин у густому лісі дівчинка побачила її одним з вороненят, яких батьки викинули з гнізда. Підгодувавши їх своїми харчами, Натуся рушила далі. Та перед цим все ж почула подальші настанови Ельвіри.

– Приїдеш у сусіднє королівство – йди одразу до короля і проси руки його доньки. Вона загадуватиме тобі різні, на перший погляд, безглузді, завдання, але ти погоджуйся їх виконати. А я тобі з усіма ними допоможу!

Попрощавшись ненадовго з бабусею, дівчинка попрямувала прямісінько до короля сусідньої країни. І дійсно, виявилося, що він шукає своїй донці чоловіка, і хто хоче за неї свататися, той повинен виконати якесь завдання, а якщо не виконає, то мусить поплатитися за це життям. 

– Багато хто вже намагався, проте лише марно життя своє втратили! – попередив король.