Розділ 14. Три прялі

Натуся опинилася у просторій світлиці, між тим до верху набитій льоном. Перед вікном стояв ткацький станок та стілець, а дзеркало на стіні показало її скромно одягнутою дівчиною, що виглядала дуже спантеличено. Вона не розуміла, що коїться, де вона, в якій казці, і лише безпорадно оглядалася навколо. Раптом у кутку щось зашурхотіло і на центр кімнати вибігла маленька мишка.

– Йой, гризуни! – скрикнула мала чарівниця і залізла ногами на стілець.

– Та не кричи так, дитино! – пропищала мишка. – А то зараз біду нам накличеш! 

Як на біду, за дверима почулися кроки. Бабусі довелося швидко сховатися, а у світлицю зайшла королева.

– Бачу, ти тут вже все обдивилася. Цей льон, та льон в інших двох кімнатах мусиш мені перепрясти, як і домовлялися, – сказала вона. – Якщо виконаєш цю роботу, я одружу тебе зі своїм старшим сином. Я не подивлюсь на те, що ти дівчина бідна, твоя старанність буде замість приданого.

Натуся лише кивнула у знак згоди, зробила незграбний реверанс, і задоволена королева пішла так само швидко, як і прийшла.

– Бабусю, виходь швидше! – прошепотіла дівчинка. – Що будемо робити? Я ж не вмію льон прясти!

– Не хвилюйся, – заспокоїла її Ельвіра. – Це казка про трьох праль. Зараз біжи до вікна й виглядай там трьох не дуже привабливих жінок. Вони запропонують тобі допомогти. Погоджуйся, а все що вони попросять, обіцяй виконати!

Натуся не стала розводити довгих балачок і побігла виглядати у єдине вікно. І дійсно, скоро вона побачила, що вулицею йдуть три жінки: в однієї з них була дуже широка ступня, у другої – товста нижня губа, а у третьої – широченний великий палець.

Зупинилися вони біля віконця, подивилися вгору й спитали дівчину, чого їй не вистачає. Натуся стала жалітися, що сама не може льону напрясти. Жінки посміхнулися і згодилися їй допомогти при одній умові:

– Якщо ти запросиш нас на весілля і нас соромитися не будеш, а станеш називати нас своїми тітками й до себе за стіл посадиш, то ми весь льон тобі перепрядемо, і зробимо це швидко.

– Я буду дуже рада, – зраділа дівчинка, – заходьте і починайте скоріше роботу.

Чарівниця впустила трьох дивних жінок і звільнила для них місце в першій світлиці. Одна тягла нитку і крутила колесо, друга її змочувала, а третя сучила, – і прядиво, неначе за помахом чарівної палички почало прястися. Та і якість матеріалу не могла не дивувати. Бабуся з Натусею зачаровано дивилися за їхньою роботою.

– Оце майстрині! – шепотіла дівчинка “мишці”. – Ручна праця заслуговує на особливу шану…

– Маєш рацію, – погоджувалася маленька співбесідниця. – Якщо повернемося додому, навчу тебе вишивати та шити.

– Коли повернемося, бабусю, – мовила Натуся. – Коли повернемося…

Так пройшло кілька днів. Звісно ж дівчинка приховувала від королеви трьох пряль, і коли та приходила, показувала їй цілу купу готового прядива, і похвалам королеви не було кінця. Коли в першій кімнаті льону вже не вистачило, жінки перейшли в другу, нарешті – у третю, а невдовзі і в цій льону більше не залишилося.

Потім прялі попрощалися й нагадали:

– Дивись же, не забувай, що нам обіцяла; і буде тобі щастя!

Натуся лише усміхнулася у відповідь та обійняла своїх рятувальниць. При наступному візиті королеви, вона показала порожні кімнати і велику купу прядива, і та, як і обіцяла, стала готувати їй весілля. Радів наречений, що одружиться із такою майстерною і старанною дівчиною, і усіляко її хвалив.

– Є у мене три тітки, – сказала між тим Натуся закоханому юнакові, – вони мені зробили багато добра. Можна я їх на весілля запрошу і посаджу поряд із собою за стіл?

Королева та наречений одразу радо відповіли:

– Ну, звісно, ми дозволяємо!

І ось, коли почалося святкування, Натусю вбрали у весільну сукню, а мишка залізла їй до кишеньки, яку спеціально вшили за замовленням нареченої. Незабаром прийшли у палац і три прялі.

– Вітаю, милі тітоньки! – радо мовила чарівниця, обіймаючи старих знайомих.

Та на обличчі нареченого такого захвату не було.

– Як ти можеш дружити із такими огидними бабами? – запитав він.

– Фу, Ваша Величносте, що це з Ваших вуст за слова вилітають? – обурилася Натуся.

А той, ніби її не чуючи, підійшов до жінки, у якої була широка ступня, і питає:

– Чому це у тебе така широка ступня?

– Від праці на прядці, – відповіла вона, – від праці на прядці.

Той вже другу незнайомку оглядає:

– Чому у тебе губа так відвисає?

– Тому, що льон змочувала,– відповіла вона, – тому, що льон змочувала!