Розділ 13. Три маленькі лісовички

Натуся опинилася серед невеликої кімнати. За вікном смеркалося. У склі шибки вона побачила, що знову дівчинка. Щоправда, трішки старша за свій вік. Років на чотири-п’ять. Ще й доволі симпатична. Що не могло не радувати. А крім того надворі падав лапатий сніг. “Зима… Нарешті якась зміна пір року…” – подумала радісно дівчинка, та радіти  вона поспішила. 

До кімнати раптом зайшла якась жінка з суворим виразом обличчя. В руках у неї була легенька сукня, зроблена, як здалося Натусі, з паперу. 

– Одягни це плаття, та йди в ліс і принеси мені повний кошик суниць: мені хочеться ягід поїсти!

– Господи, та ж узимку суниці не ростуть, – промовила дівчинка роздратовано, – адже земля вся промерзла і снігом укрита. І чому я мушу йти в паперовій сукні? Надворі ж таки зима. Що немає чогось теплішого? Чи це такий прояв Вашої до мене любові??

– Ти що це? Перечити своїй мачусі здумала? – обурилася жінка. – Іди швидше і не смій мені й на очі з’являтися, поки не набереш повний кошик суниць.

Потім дала Натусі ще шматок черствого хліба і сказала:

– От цього тобі вистачить на цілий день!

– Я що, на дієті?? І невже виженете мене на мороз у ліс зараз? Коли вже скоро стемніє!  

Та її співрозмовниця не була налаштована на довгі балачки. Вона просто зміряла холодним поглядом свою падчерку і вийшла з кімнати.

“От же маю мачуху!” – подумала Натуся. Вона не стала одягати паперового плаття, взяла в руки кошик та відчинила двері. Її одразу пройняло холодом з ніг до голови. А навколо самі тільки сніги і жодного зеленого стебельця не видно.

Прийшла дівчинка в ліс, бачить – стоїть маленька хатинка, а з вікна на неї дивляться три маленькі лісовики. Вона побажала їм доброго вечора і несміливо постукала в двері. Лісовики крикнули: «Заходь!», і вона ввійшла до кімнати й сіла на лавку біля пічки: їй хотілося зігрітись і з'їсти свій шматочок хліба. А маленькі чоловічки й вже облизуються, дивлячись на черству скоринку:

– Дай і нам трошки, – несміливо мовив один.

– Та будь ласка, – відповіла Натуся, розломила шматок на дві частини і віддала їм половину. – Все одно він не дуже смачний.

Лісовички, однак, з апетитом накинулися на їжу, а наївшись, запитали:

– А що ти тут робиш сама у лісі посеред зими? Ще й у такій убогій одежинці?

– Ой, не питайте, – відповіла дівчинка, відмахнувшись рукою, – я мушу набрати повний кошик суниць, бо так моїй мачусі заманулося. Без ягід, сказала, не повертатися.

– Думаємо, що ми можемо тобі з цим допомогти, але мусиш спочатку сніг підмести біля входу до хати, – мовив один з лісовичків, подаючи велику мітлу.

– Ну ви як моя бабуся, – раптом вихопилося у Натусі. – Вона теж прибирати любить.

– То в тебе і бабуся є? – підозріло запитав чоловічок з мітлою. – А чого ж вона дозволила тобі без верхнього одягу лісом гуляти?

– На жаль, я її десь загубила… – зітхнула дівчинка. – Тож маю лише злу мачуху! А її, як я зрозуміла, злити не можна!

Вона взяла до рук мітлу та пішла надвір. Однак, через кілька хвилин на порозі з’явився один з лісовичків. В руках у нього була тепла ковдра.

– Натусю, дитино, загорнися хоч! Змерзнеш! – мовив він турботливо.

– Бабусю, це ти?? – і не чекаючи відповіді підхопила чоловічка і закружляла з ним на подвір’ї, а потім міцно притисла до себе.

– Я, я, тільки постав мене на землю! – заговорила та, усміхаючись. – У нас мало часу!

– А коли його у нас було багато? – зіронізувала дівчинка. 

– Твоя правда, дитино! Слухай мене уважно. Ця казка назвивається “Три маленькі лісовички”. Щось на кшталт наших “Дванадцяти місяців”.

– Та я так і зрозуміла. Зима, ліс, примхлива мачуха, ягоди, добрі незнайомці…

– Зараз ми тебе з моїми “колегами” обдаруємо за твою чемність: хтось красою, хтось монетами, що будуть випадати з твого рота при кожному слові…

Натуся запитально поглянула на Ельвіру.

– Так, так, знаю, що це якось негігієнічно… 

– Та що там з гігієною, – махнула рукою дівчинка. – Я більше переживаю, звідки вони в роті братимуться. Ну гаразд, гаразд, продовжуй далі. Що там третій лісовичок мені даруватиме?

– Шанс зустріти принца і одружитися з ним.

– Ну звісно ж, куди ж без королівської особи… А далі діточки, сім’я, так?

– Щось типу того, але ми мусимо раніше втекти, бо далі буде лише гірше. Тож слухай мене уважно. Зараз дометеш поріг, побачиш там суниці неподалік. Назбираєш їх у кошик, а потім мусиш повертатися до своїх вимушених родичів. У тебе там є зведена сестра. Вона теж захоче піти до лісу, щоб подарунки від нас отримати. Розповісиш їй, що до чого. Вона піде – а ти тихенько за нею повертайся, щоб тебе мачуха не побачила. І заради Бога, наступного разу знайди щось тепліше одягнути і взути. Дивитися не можу, як ти тут мерзнеш. А поки візьмеш цю ковдру з собою!

Давши останні настанови, бабуся побігла до хатини, щоб не викликати підозр. А Натуся дійсно знайшла ягоди і назбирала повний кошик. Потім вона зайшла до хати, подякувала маленьким лісовичкам за їхню доброту, попрощалася з кожним з них за руку, підморгнувши бабусі, та побігла додому, бажаючи скоріше принести мачусі те, що вона веліла.