Розділ 12. Рапунцель

– Рапунцель, прокидайся! 

Натуся підвелася з ліжка. Голова ще крутилася. Вона не розуміла де знаходиться. Її думки все ще були у попередній казці. “Бабусю, що ж там з тобою сталося?” – думала вона. – “Сподіваюся, що ми скоро побачимось…”

– Рапунцель! – почувся десь знизу роздратований жіночий голос. – Рапунцель, прокинься, чуєш! Спусти свої коси донизу!

Нарешті Натуся здогадалася поглянути на себе у дзеркало, що стояло в кутку. Точно, довге-предовге золотаве волосся. А отже вона - Рапунцель. З тієї самої казки. Дівчина, що живе на високій вежі. Ну хоч цей мультфільм вона дивилася. І знає, що на неї чекає. Хоча, не факт, що історія братів Грімм закінчується так само добре.

– РАПУНЦЕЛЬ! – у жінки знизу терпіння добігало кінця.

– Зараз, мамо, – мовила Натуся, підігруючи злій чарівниці. Вона вже знала, що та не її справжня мама, а відьма, що забрала її від батьків. Хоча, можливо, зараз це її бабуся???

Дівчинка підбігла до вікна і глянула вниз. Чорнява незнайомка з недобрими рисами обличчя обурено тупцювала навколо вежі. Судячи з її роздратованого вигляду, вона не була бабусею.

– Скільки тебе можна чекати, Рапунцель? – обурено мовила вона, побачивши у вікні свою “доньку”, а по суті бранку. – І з якого дива ти мене мамою називаєш? Хіба я вже не пані Готель?

– Вибачте, пані Готель, мабуть, голову мені напекло, коли біля вікна сиділа… – виправдовувалася Натуся, спускаючи додолу своє шикарне густе волосся. “То в цій казці вона не моя названа матір? Треба бути обережнішою у висловлюваннях”. Вона побачила, що жінка обв’язалася косами навколо талії і подала сигнал її підіймати.

 “Ех, якби таке красиве та міцне волосся в реальному житті мати…” – подумала дівчинка. – “Хоча така довжина зовсім не практична. Це ж скільки часу його зранку перед школою заплітати потрібно?!”

Чаклунка тим часом вже перелазила через вікно.

– А чому б нам не зробити вхід знизу, як і у всіх нормальних людей? – раптом запропонувала “Ранунцель”. 

– Не сміши людей! Ми ж так живемо заради твоєї безпеки! – відмахнулася від неї пані Готель. – Таку красу потрібно оберігати!

Натуся сперечатися не стала. Вона знала, що скоро відьма піде, а до неї має прийти порятунок. Принаймні в мультику до Рапунцель прийшов доволі симпатичний злодій…

Чаклунка пробула у вежі недовго. Вони приготували обід, поїли і пані Готель “здиміла” за першої ж нагоди. Та на самоті Натусі довелося бути недовго. 

Вона якраз сиділа біля вікна і доплітала косу, як побачила, що до вежі хтось наближається. На галявину вийшов симпатичний юнак у дорогому вбранні.

“Не схожий він на злодія”, – подумала Натуся, а вголос крикнула: 

– Добродію, Ви заблукали?

Королевич підвів голову і, здавалося, щиро зрадів.

– Дитино, це ти?? – мовив він раптом.

– Бабусю??? – дівчинка від щастя ледь з вікна не вискочила. – Бабусечко!!! Рідненька!!! Я вже боялася, що ніколи тебе не побачу. 

В очах дівчинки забриніли сльози.

– Я це, я, дитино! В якій це ми з тобою казці?

– Здогадайся! – весело крикнула вона і спустила додолу довжелезні коси.

– Рапунцель! – здогадалася Ельвіра, сплеснувши руками. В образі юнака такий жест виглядав дуже кумедно.

– Ага, – підтвердила онучка. – Тримайся, я тебе витягну.

Щойно бабуся опинилася нагорі, чарівниці обійнялися.

– Що там сталося? – запитала Натуся. – Я так за тебе переживала, коли побачила нашу палаючу хатинку!

– Пожежу спровокувала я, – зізналася Ельвіра. – Щоб у тебе був час втекти. Солома, хоч і була вологою, загорілася досить швидко. А диму стільки було! Моя суперниця втратила можливість щось бачити і я скористалася цим. Вискочила у вікно ще до того, як полум’я охопило всю хату. Хотіла тебе наздогнати й попередити, що зі мною все гаразд, але не встигла. І потрапила сюди.

– Головне, що ти жива-здорова. І зі мною, – дівчинка знову обійняла свою любу бабусю.

– Так, а тепер до головного, – тон Ельвіриного голосу став серйозним. – Чаклунка давно звідси пішла?

– Не дуже. А ти знала, що тут вона – не моя названа матір? А просто якась пані Готель.

– Так, ця казка відрізняється від анімаційної версії, яку ми з тобою ходили дивитися до кінотеатру. Вона набагато похмуріша. 

– То вона хоч чаклунка.

– Так, забрала Рапунцель від її батьків, щоб та їй прислужувала.

– Злодія тут немає?

– Ні, лише принц.