Розділ 11. Братик і сестричка

Чарівниці знову опинилися в лісі. Бабуся тепер стала дівчинкою-підлітком, а її онучка – хлопчиком молодшим за неї на декілька років. Одягнені вони були в простий, але зручний та чистий одяг, хоча вмитися їм не завадило б.

– Я вже й не дивуюся, що ми в лісі, якщо чесно, – мовила Натуся, роззираючись. – Бачу, у братів Грімм фантазії на більше й не вистачало.

– Ну чому ж? – посміхнулася Ельвіра. – Ми ще в замку з тобою кілька разів бували.

– Точно! Замок – ліс, ліс – замок! Чудові локації для казок!

– Ну не бурчи, тобі не личить! Ти ж не дівчинка, а хлопчик у цій казці. То й мусиш поводитися мужніше!

– Гаразд, але лише після того, як вип’ю води. Страх як пити хочеться!

Бабуся прислухалася.

– Мені здається, наче струмочок дзюркотить поблизу, – мовила вона.

Вони підвелися з трави, взялися за руки, і пішли на звук.

Невдовзі чарівниці таки побачили одне джерельце, з якого вода срібним струмочком стрибала по камінцях.  Натуся хотіла було вже припасти губами до води, але Ельвіра почула, як струмочок дзюркотить-промовляє:

– Хто з мене нап’ється, той у тигра обернеться, хто з мене нап’ється, той у тигра обернеться!

Бабуся скрикнула:

– Дитино, не пий цієї води! Вона може бути зачаклована.

Онучка не стала пити, хоч їй дуже кортіло, і сказала:

– Тоді ходімо інше пошукаємо!

Знайшли вони друге джерельце, а бабуся вже прислухається, чи не заговорить ця вода. І дійсно чує:

– Хто з мене нап’ється, той у вовка обернеться.

Знову Ельвіра притримує “свого молодшого братика”:

– Дитино, не пий і з цього джерельця. Воно зі мною щойно говорило!

– То може тобі голову на сонці напекло? – запитала Натуся невпевнено. – Це вже недобре, якщо тобі голоси чується!

– Не верзи казна-що! – обурилася бабуся. – Я точно чула застереження про зачакловане джерельце.

Дівчинка і на цей раз послухалася, але сказала:

– Я потерплю ще трішки, але тоді вже що хоч кажи, а я нап’юсь, бо спрага дуже мучить!

Коли вони прийшли до третього джерельця, бабуся знову прислухалася і почула, як воно дзюркоче:

– Хто з мене нап’ється, той у козлика обернеться. Хто з мене нап’ється, той у козлика обернеться!

Вона до онучки:

– Натусю, не здумай цю воду пити! Вона теж зачаклована!

Але та її вже не слухала, підбігла до води, припала губами й почала пити. Та щойно зробила кілька ковтків, як раптом стала дикою кізочкою, чи то пак козликом.

– Ну що я тобі казала, дитино! Ніколи мене не слухаєш! – забідкалася бабуся. – Що ж тепер робитимемо?

“Козлик” винувато опустив лупаті оченята.

– Ну гаразд, не гаятимемо часу на розмови. Що є, те є. Йдемо шукати якогось прихистку, а то вже скоро на землю ніч опуститься, не хочеться спати просто неба.

Йшли чарівниці довгенько, вже й втомилися, сили почали покидати. Аж раптом посеред однієї з лісових галявин вони побачили маленьку хатинку лісника. Заглянула бабуся всередину, побачила, що там нема нікого, і мовила: «Отут ми й переночуємо». 

Вони назбирали біля хатки хмизу, розпалили піч. Бабуся насмажила собі грибів, яких назбирали неподалік. А ось Натусі-“козлику” більше до смаку була соковита травичка. Наїлися і полягали спати. 

Зранку їх розбудив якийсь галас за вікном. Бабуся підхопилася і подивилася надвір. Там нікого не було. Зате десь здалеку чулися сурми, гавкали мисливські пси, лунали в лісі веселі ловецькі вигуки. Почула Натуся ті покрики, і їй враз забажалося побувати на полюванні.

– Пусти, я подивлюся, що там! – мовила вона, радісно стрибаючи біля Ельвіри.

А та виглядала збентежено. 

– Я нарешті згадала, в якій ми казці…

– І в якій же? – онучці не терпілося дізнатися, а ще більше чомусь кортіло вибігти надвір, щоб поспостерігати за справжнім полюванням.

– Історія називається “Братик і сестричка”. Там хлопчик п’є воду і перетворюється на козлика. 

– Ну поки що все сходиться! – весело мовила Натуся.

– До речі, джерельця зачаклувала зла чаклунка, наша з тобою “мачуха”. 

– От же ці мачухи… Хоч би в одній казці нормальними були! В реальному житті ж не всі погані! – обурилася дівчинка.

– А потім козлик проситься на полювання, – продовжувала між тим бабуся, – ось як ти щойно. Я тебе пускаю, але за умови, що двері будуть замкнені від мисливців. А ти, щоб я тебе впізнала, маєш постукати і сказати: «Сестричко, впусти мене»,– бо як не скажеш, то не відчиню дверей.