Розділ 10. Погане товариство

Ельвіра стояла посеред поля й оглядалася. Неподалік від неї махала крилами курочка. Виглядала вона стурбовано і, здавалося, когось шукала.

– Дитино, це ти? – мовила непевно, підходячи ближче.

– Так, бабусю, це я. Курка, як бачиш… А ти в курсі, що ти тут – Півник?

Чарівниця обдивилася себе. І дійсно, він самий. Шпори на лапках, біле пір’я, та й гребеня на голові намацала. Що ж, не довго вони людьми побули.

– Щось я не пам’ятаю казки про домашніх птахів, – зізналася бабуся.

– Будемо з’ясовувати по ходу, не хвилюйся, – заспокоїла її онучка. – А поки що нам потрібно знайти щось поїсти. Як думаєш, що то за дерево там на горі?

– Схоже на горіх, – мовила, придивившись, Ельвіра. – Полетіли подивимося.

Перебіжками-перельотами чарівниці дісталися на гору, і дійсно там стояло дерево з ліщиною.

– Ой, як же я ці горішки люблю! - почала стрибати з радості Натуся на своїх курячих ніжках. – У нас же біля дому на стадіоні такі ростуть! Пам’ятаєш, як ми з тобою їх виколупували, розбивали цеглиною на асфальті та їли?

– Було діло, – ностальгійно зауважила бабуся. – То чого ми чекаємо? Дзьоби у нас є, лапки з кігтиками також. Гайда ласувати ліщиною!

Після смачного обіду чарівниць почало розморювати на сон. Але спати було небезпечно, вони все ще не знали, що їх чекає у цій казці.

– Потрібно до темряви спускатися з цієї гори! – рішуче промовила Ельвіра. – Тільки ж не пішки… Та й крила мої зовсім мене не слухають!

– Потрібно якийсь транспортний засіб змайструвати, – запропонувала Натуся. – Тут гілок вистачає, давай щось типу санчат зробимо.

Ідея бабусі сподобалася і вони почали креативити. Вони так були захоплені роботою, що й не помітили, що за ними хтось спостерігає. Це була Качка. Вигляд у неї був, м’яко кажучи, незадоволений.

– Гей ви, злодії! – мовила вона нахабно. – Хто це дозволив вам на моїй горі ліщину їсти? Зараз я вам покажу! - І з роззявленим дзьобом вона почала підступати до “Півника”.

Але й “Півник” не став очікувати нападу. Підлетів до Качки зверху, клюнув межи очі, а потім ще й шпорами вдарив, щоб не командувала тут. 

– Ой, ой, та я ж пожартувала! – закричала “володарка гори”. – Що ви, жартів не розумієте?!

– Не фанати пташиних “стендапів”, – мовила Натуся, гордовито проходячи повз Качку. – А ти нам можеш і у пригоді стати, якщо хочеш перше враження про себе покращити!

Та запевнила, що зробить усе, про що попросять. Дарма вона спочатку не перепитала… Чарівниці запрягли її у саморобні санчата з гілок ліщини й та потягнула їх донизу.

На півдорозі зустріли вони Шпильку та Голку. І не помітили б цих перехожих, якби ті так голосно не горлопанили: "Стій, стій!" Качка зупинилася.

– Ви ж вниз, так? – запитала Голка. “Півник” та “Курочка” ствердно захитали головами. – Візьміть нас зі Шпилькою з собою. Скоро стане так темно, що хоч око виколи, і тоді вже…

– Не знайдеш і голку в сіні? – пожартувала Натуся. – Сідайте! Багато місця ви все одно не займете.

Коли Качка рушила далі, бабуся прошепотіла:

– Згадала, що за казка. Це “Погане товариство”!

– Та я бачу, що не найкраще, – погодилася онучка.

– Ні, це назва історії. Ми зараз поїдемо в готель і переночуємо, а на ранок всі розбіжаться хто куди.

– І це вся казка? – перепитала Натуся. – Хіба вона чогось вчить? Логіка тут де?

– Піди спитай у братів Грімм, вони тобі розкажуть, – обурилася Ельвіра. – Я тут до чого? Нам би ніч переночувати, а далі – шлях в іншу історію.

– Ну все, все, не ображайся, просто я деяких казок не розумію…

Пізно ввечері дивне “товариство” прибуло в готель. Хазяїн якось підозріло їх оглянув, але до себе пустив. Качка сіла на подвір’ї, Голка зі Шпилькою вмостилися на поличці біля комина, а чарівницям виділили місце на горищі.

Бабусі не сподобався недобрий погляд хазяїна, а тому вона тихенько прокралася на кухню, де той точив ножі.

– Зранку буде у мене яєчня, – говорив чоловік сам до себе, – на обід – печеня з півника. А ввечері можна і качку запекти… З яблуками! 

Він мрійливо облизнувся, а у бабусі на гребінці виступив холодний піт. “Так ось що ти, негіднику робити з нами задумав? Гарна гостинність, нічого не скажеш!”

Ельвіра повернулася до онучки й все їй розповіла. 

– Зранку встаємо рано і тікаємо! – вирішили вони й лягли спати.

На світанку бабусин “інстинкт півника” взяв своє і вона почала кукурікати.