Розділ 6. Вірний Йоганнес

– Йоганнес! – почулося бабусі, щойно вона відкрила очі. Сліпуче сонце, що пробивалося крізь вікна палацу, не давало змоги роздивитися навколо. Та все той же голос знову крикнув: 

– Йоганнес! Ходи-но сюди!

Ельвіра здивовано обернулася навколо. Голос виходив з іншої кімнати. “Це що мене кличуть?” – подумала бабуся і лише зараз помітила, що вона знаходиться в чоловічому тілі. Підбігши до старовинного позолоченого дзеркала, що висіло у вітальні, вона пильно себе оглянула. “Ну так і є, я – викопаний Йоганнес!” – сказала собі чарівниця, дивлячись на немолодого чоловіка в одязі королівського слуги. “Якщо я добре пам’ятаю цю казку, зараз мене кличе король”. І не гаючи більше ні секунди, бабуся побігла в спальню короля, де той лежав у ліжку і вигляд у нього був не особливо здоровий.

- Мій вірний Йоганнес, – мовив він кволим голосом, щойно побачив свого вірного слугу, – я відчуваю, що близький мій кінець, і в мене одна турбота — про сина мого: він ще надто молодий і не завжди зможе вирішити, як треба йому вчинити. 

Бабуся схвально захитала головою, а Його Величність продовжував:

– Якщо ти мені пообіцяєш його в усьому наставляти і бути йому замість рідного батька, я зможу померти спокійно.

Новоспечений “Йоганнес”, який не дуже то й хотів, щоб його господар віддавав Богу душу, все ж за сценарієм сказав:

– Я ніколи його не залишу і служитиму йому, навіть якби це коштувало мені життя.

Король посміхнувся кінчиками губ, трішки відкашлявся і продовжив:

– Тоді я спокійний. Після моєї смерті ти маєш показати йому весь замок, всі кімнати, зали та підземелля, і всі скарби, що знаходяться в ньому; але останньої кімнати в довгому коридорі ти йому не показуй: там захований портрет королівни із Золотого Даху. Якщо мій син побачить цей портрет, він захоче будь-що добитися її кохання, і йому тоді загрожуватиме велика небезпека. Ти мусиш його від цього вберегти.

Бабуся запевнила короля, що так і зробить, хоча вже знала, що молодший королевич полізе-таки дивитися заборонену кімнату. 

“І чому в казках завжди наголошується на заборонених приміщеннях?” – міркувала собі Ельвіра. – “Мовчав би взагалі за ту кімнату, і нічого б не було. А це ж безкоштовна реклама – типу, щось там таке таємниче є, що конче треба побачити на власні очі. Ой, ці королі з їхніми кімнатами та останніми бажаннями…”

Старий монарх все ж віддав Богові душу того ж дня, а молодий королевич тут як тут, готовий володіння оглядати.

– Це ти, Натусю? – одразу запитала його бабуся.

– Йоганнес, у тебе від горя часом дах не поїхав? – запитав юнак, підозріло оглядаючи слугу.

– Тяжкий день сьогодні… – мовила Ельвіра, червоніючи. Тут Натусі поки що не було. 

Що ж, довелося показувати королевичу всі його статки, що знаходилися в різних приміщеннях замку, обминаючи заборонену кімнату.

– А чому ти цієї не відкриваєш? – поцікавився юнак, показуючи на зачинені двері. 

– Там бабайка сидить, – пожартувала бабуся, але наступник престолу цього жарту не зрозумів і докопувався далі:

– Я оглянув увесь замок і хочу також дізнатися, що в цій кімнаті, – він підійшов і хотів було відкрити її силою, але тренажерної зали у палаці не було, тож у юнака, слабенького від природи, нічого не вийшло. 

– Ну добре, добре, а то ще покалічишся, – мовила Ельвіра і відчинила двері.

Та щойно вона побачила зображення дівчини на картині, яка висіла на стіні, їй одразу стало все зрозуміло. На неї з полотна дивилася її Натуся. У красивому одязі тієї епохи, з іншою зачіскою та старша років на десять, але це точно була її онука.

Роздуми бабусі перервав гуркіт. То королевич знепритомнів і грюкнувся біля ніг  свого “вірного Йоганнеса”. 

– Ох, який же ти вразливий, – мовила чарівниця, підіймаючи з підлоги юнака. – Не хвилюйся, оговтаєшся і поїдемо до моєї онучки. 

Коли той прийшов до тями, то одразу ж запитав:

– Хто ж це зображений на цьому чудовому портреті?

– Це королівна із Золотого Даху, – відповіла бабуся, не відходячи від сюжету казки.

– Моє кохання до неї таке велике, що якби все листя на деревах могло говорити, то й воно не могло б його повністю висловити. Я готовий віддати своє життя, щоб домогтися її любові. Йоганнес! Ти мені найвідданіший з усіх, і ти повинен мені в цьому допомогти!

– У тебе ж є багато золота, перетопимо його на гарні прикраси для королівни, бо вона такі цяцьки коштовні любить, і поїдемо завойовувати її серце!

Часу не гаяли. Королевич велів скликати всіх майстрів, і довелося їм працювати день і ніч, поки ті нарешті не зробили свою роботу. Усі вироби занесли на корабель, “Йоганнес” разом із королевичем одяглися у купецький одяг, так би мовити, під прикриттям, і поплили до міста, де жила королівна із Золотого Даху.