Розділ 5. Первісна швидка допомога

А тепер, як і писала раніше, розповім про одну з пригод, яка трапилася з нашими чарівницями під час однієї з мандрівок у минуле.

Одного разу в школі Натусі дали завдання – написати повідомлення про мезозойську еру. 

– Це досить цікаво, – мовила бабуся, переглядаючи текст у підручнику. 

– І про що ж саме ти маєш написати? – поцікавилася Фофа.

– Мені потрібно дослідити умови проживання динозаврів, їх щоденний раціон і різноманітність видів, – перераховувала дівчинка, загинаючи пальці.

– Тоді не заважатиму! І ти, Фофо, не заважай Натусі! Ходімо краще на кухню – допоможеш мені з травами. Ніяк руки не доходять їх розсортувати! 

І чарівниця з білочкою вийшли з кімнати, а онучка сіла “гризти граніт науки”. Вона сумлінно цілу годину вивчала всю доступну в підручнику інформацію, а потім й “серфила” інтернетом в пошуках цікавих фактів, але їй це швидко набридло. 

– Бабусю! – покликала вона Ельвіру. – А ходи-но сюди!

– Щось сталося, дитино? – стурбовано заглянула у кімнату чарівниця.

– Ти ж знаєш, що я більше практик, ніж теоретик, чи не так?

– Припустимо… – бабуся вже починала здогадуватися, куди хилить її онучка, але все ж дала їй змогу висловитися: – Продовжуй!

– А що як ми здійснимо мандрівку в далеке минуле й побачимо динозаврів на власні очі?

– Але ж така подорож може бути дуже небезпечною! – мовила бабуся, сумніваючись у доцільності такого ризику.

– А ми візьмемо ковдру-невидимку й використаємо її у разі небезпеки, – наполягала на своєму Натуся.

Після довгих умовлянь дівчинці вдалося переконати Ельвіру в доцільності такої ризикованої мандрівки. Тож вони зібралися, спакували наплічник і пішли – куди б ви думали? – звісно ж, до ванної кімнати. На циферблаті пральної машини з’явилося число «140 000 000» – і подорож у часі почалась!

Приземлились чарівниці на галявині в лісі. Було дуже гамірно. Крики птерозаврів, що своїми крилами зачіпали верхівки дерев, порушували лісовий спокій. А двоє уранозаврів хрумали листя в декількох метрах від наших дівчат. 

Натуся запропонувала причаїтись і поспостерігати за ними. Але раптом зовсім близько вони почули страшенний нелюдський крик.

– Що це там коїться таке? – пошепки запитала дівчинка.

– Не знаю, але думаю, що не варто нам туди носа сунути! Це може бути небезпечно, – попередила Ельвіра.

– А що як комусь потрібна наша допомога? – не вгамовувалася мала чарівниця.

– Ну гаразд, – здалася бабуся. – Ходімо перевіримо, але від мене далеко не відходити, не шуміти і бути у повній бойовій готовності, – скомандувала вона.

Так, перебігаючи від дерева до дерева, наші дівчата ледь чутно наблизились до того місця, звідки лунав крик. Те, що відкрилося їхнім очам, не могло не дивувати й не викликати співчуття. Річ у тім, що посеред галявини стояв маленький велоцираптор і своєрідно гукав про допомогу. Його лапка застрягла в перекинутому дереві й малюк ніяк не міг звільнитися. Я кажу “малюк”, адже по динозаврячих мірках велосираптор дійсно здавався крихітним. Висотою не більше шістдесяти сантиметрів. 

– Ну що, гайда допомагати! – прошепотіла Натуся, готова кинутися до динозаврика будь-якої миті.

– Ой, не знаю, дитино, – засумнівалася бабуся. – Щось мені його гострі зубки не вселяють особливої довіри!

– Але на те ми й добрі чарівниці, щоб допомагати тим, хто потрапив у халепу! Не залежно від їхнього зовнішнього вигляду!

– Ну добре, добре, вмовила! Тільки обережно підходимо. Він може бути небезпечним!

Переборюючи свій страх, чарівниці наблизилися до велосираптора. Натуся знайшла міцну гілляку й, використавши її як важіль, звільнила динозаврика. «Так от для чого фізику вчать!» - подумала дівчинка.

А малюк тим часом мав жалюгідний вигляд. Його лапка була пораненою, і він дуже від цього страждав. Бабуся, яка захопила аптечку (правда, більше для себе, аніж для мешканців цього часу), обробила рану постраждалому, перев’язавши її марлевою пов’язкою. Динозаврик був дуже вдячним своїм рятівницям, махав хвостиком і хотів гратися.

– Бачиш, я ж казала, що він дружній! – мовила, посміхаючись, Натуся.

Бабуся, що й так не була в захваті від цієї подорожі, почала поспішати назад до пункту їхнього відправлення. Натуся ж хотіла залишитися ще, щоб погратися з новим другом. 

– Ти сюди задля ігор потрапила чи з навчальною метою? – зауважила Ельвіра.

– З навчальною, – зітхнула дівчинка. – Ходімо ще поспостерігаємо за життям динозаврів. Реферат сам себе не напише!