Глава 6

Я з хвилюванням перегортала аркуші, які передав Аргон, і, не вірячи власним очам, помітила, що серед них було значно більше, за перенесений текст. Він додав сюди й сторінки з текстами та символами, знайдених на тілах вбитих. Пробігла очима по знайомих сторінках, уважно перечитуючи місце, де був загадковий символ, і тепер, вже з нотатками Аргона, усе виглядало зовсім інакше. Він чітко зазначив: жодних збігів між символами з книги та текстами з тіл не виявлено. Сторінки рясніли його примітками — припущеннями про можливі магічні кола, які могли б складатись з тих чи інших символів. Змальовував їх схематично, немов хотів поринути у думки, що були у того, хто залишав знаки.

Я підняла очі, і помітила, як Аргон разом з Ейданом швидко направляються до виходу. Їхня спішність була очевидною, і я припускала, що вони поспішають до нового померлого. Відчуття, ніби їх чекає щось важливе, і хоча я не мала права втручатись, в мені прокинувся внутрішній осуд — не хочеться бути осторонь, коли навколо стільки невідомого. Але не могла більше затримуватись. Я знову повернулась до записів.

В голові виникла думка, що, можливо, потрібно зосередитися на розписах, знайдених саме на тілах. Ці розписи розділялися на три групи. Перша була складена з дивних символів, які, здавалося, мали своє приховане значення; друга була, наче набір випадкових слів, які разом не мали сенсу; а третя частина, на перший погляд, складалася з простих ліній, що творили якісь візерунки, та чим довше я на них дивилася, тим більше відчувала, що і вони не були простою прикрасою.

З кожним новим рядком мене охоплювало дедалі більше занепокоєння. Наче я тримала в руках ключ до чогось надзвичайно небезпечного, але ще не розуміла, як ним скористатися. Відчуття важкості огортало мене, немов хмара. Я знала: якщо ці знаки, цей набір символів і ліній таки щось означають, вони можуть вказувати на щось похмуре й невідоме.

Мої думки так захопили цей дивний шифр, що я навіть не помітила, як Емма підійшла і поставила чашку чаю прямо переді мною. Лише коли вона ворухнулась, я краєм ока побачила рух і швидко відвела погляд від аркушів. Але навіть так, новий предмет на столі не привернув моєї повної уваги — я знову занурилася у свої дослідження, зосередившись на другому типі текстів. Я перебирала слова, букви, намагаючись знайти в них хоч якийсь сенс. Але все було даремно. Емма мовчки стояла поруч, терпляче чекаючи, не роблячи зайвих рухів, наче сама була частиною цієї загадки.

Нарешті, я звернула увагу на чашку, яка раптом з’явилась на моєму столі. Я точно не приносила її сюди... Чи це вже у мене почались провали в пам'яті? Поглянувши на Емму, я усміхнулась.

— Нарешті, — мовила вона з легким хвилюванням. — Я вже почала хвилюватися, чи не поглинула тебе ця дивакувата книжка остаточно.

— Дякую за чай, — вдячно відповіла я, відчуваючи, як тепло чашки повертає мене в реальність. — Сьогодні всі мої думки літають навколо цієї книги, і, чесно кажучи, це трохи лякає.

— Ану вставай! — рішуче сказала Емма, тягнучи мене за руку. — Тобі треба відволіктися. Скоро вже обід, ходімо трохи розвіємось.

Вона наполегливо потягнула мене, і я, нехотячи, підвелась. Та в останню мить, коли вже хотіла поставити чашку, раптом помітила щось, що вислизнуло від мене через надмірне зосередження. Два слова з тіл співпадали з двома словами з книги, які я щойно переглядала! Серце закалатало швидше. Я швидко знову схилилася над сторінками, переглядаючи рядок за рядком, порівнюючи тексти. На моє здивування, з хаосу почало вимальовуватись речення, наче два окремі пазли нарешті стали частиною одного цілого.

— Мейделін, ти знову занурилася у свої аркуші! У тебе все гаразд? — стурбовано запитала Емма, помітивши мою реакцію.

— Так, так, — відмахнулася я, відчуваючи, що скоро на одну таємницю стане менше. — Пізніше, Еммо. Я тут щось цікаве знайшла. В обід обов'язково підемо в кафе — обіцяю.

Вона кивнула, але я вже була занурена в свої думки. Чи не щойно порвалась перша нитка у павутинні таємниці знаку?

Я так занурилася у розшифровку текстів, що час, здавалося, пролетів, мов один змах крила. Обід прийшов і минув, а я навіть не підвела голови. Коли більшість уже повернулася після обідньої перерви, я нарешті завершила роботу з другим типом текстів. Відчуття було незвичайним: наче я щойно здолала таємницю, яку довго не могла розгадати. Я підвелася, щоб трохи розім’ятися і хоча б на мить відволіктися, але не встигла пройти кількох кроків, як переді мною виріс наглядач, прізвище якого я весь час забувала.

— А ви куди це зібралися? Перерва вже скінчилася, — докірливо мовив він, ніби намагаючись спіймати мене на гарячому.

Втомлено глянула на нього, ледве стримуючи роздратування. 

— Я працювала над важливою справою під час обіду, — сухо відповіла, і не чекаючи його реакції, рушила далі. Шкода, що я не можу йому все розказати.

На шляху до кафетерію я на автоматі взяла шматок пирога з сиром та м’ясом і попрямувала до скверу. Сівши на лавці, я втупилася в одну точку, намагаючись хоча б на хвильку очистити голову. Усі думки досі роїлися, важкі, мов темні хмари, які ніяк не могли зникнути.

Раптом біля мене хтось сів. Повернула голову і побачила Аргона, який без зайвих слів зайняв місце поруч. Напевно, побачив мене з вікна свого кабінету.

— Як ти? — запитав він із легким занепокоєнням у голосі, вочевидь, помітивши мій стан.

— Нормально, — коротко відповіла, намагаючись стримати втому. — Я розшифрувала частину текстів, які знаходили на тілах. Ввечері принесу. — Зітхнувши, все ж запитала, повертаючись до нього: — Що з останнім тілом?

Аргон трохи задумався, перш ніж відповісти.

— Це не ритуальне вбивство, — сказав спокійно, хоча я помітила легке здивування від мого питання. — Підробка. На лобі був лише недбало вирізаний хрест без половини горизонталі. Більше знаків не було, тіло чисте. Та й місце, де знайшли тіло, було не схоже на попередні. Все зламане, залите кров’ю, — додав він, роблячи паузу.