6

Я побігла в лікарню. Там мене зустріли в ході Емілія та Мізері. Здається він став нам нашим "сімейним" лікарем. Сподіваюсь ми не набридли йому. Бо кожен раз потрапляємо у його зміну. Він підійшов до мене. 

– Радий, що ви прийшли.

– Що з ним?

– Здається він починає пригадувати минуле. Через це і втратив свідомість. Забагато спогадів почало приходити.

– О.

– Так. Але мені він мало що сказав. Може ви спробуєте з ним поговорити?

– Звісно.

Рей провів мене до палати і я зайшла в середину. Людвіг лежав на лікарняному ліжку та дивися на стелю. Його обличчя було напружене. Вирішила пройти і сісти за стілець.

– Хей. Ти як?

Нарешті він звернув на мене увагу. Очі зблиснули і його положення змінилося на напівсидяче. По ньому було видно що він радий мене бачити.

– Не дуже.

– Може розповіси?

– ... Я бачив себе на підлозі. Моє тіло було непорушне. Повсюди поряд кров. Та ще хтось ходив. Не знаю що я зробив тій людині але здається він або вона хотіли мене вбити. Та чомусь не стали. Між цим спогадом і тим як я лежав біля воріт твого двору в мене прогалина.

– Мені шкода. Та ти повинен зрозуміти, що згодом усе пригадаєш. Це може бути боляче.

– Я розумію. Ще я пригадав своє ім'я та прізвище. 

– Справді?

– Так. Мене звуть Людвіг Лівінстон. 

– Приємно чути твоє ім'я Людвіг.

Лівінстон посміхнувся. В палату війшов "наш" лікар. Я кивнула й вийшла звідти. На стільцях напроти палати сиділа моя донька. Я сіла поруч.

– Ти впорядку?

– Так. Просто неочікувала цього усього.

Піджав губи я притулила її до себе та обійняла. Вона обійняла мене у відповідь. В цей час мені стало не по собі. Не хотілося щоб Людвіг забрав її у мене. Хоча він не має на це права, але все одно було страшно. Звісно, він її батько, та це не записано у свідоцтві. 

Ми просиділи в обіймах до тих пір, коли вже Мізері та мій колишній вийшли з палати. 

– Я його виписав і дав ліки, щоб йому швидше стало краще. 

– Дякую, - промовила я.

– Будьте здорові.  Мені час іти.

Після цих слів лікар пішов геть. Емілія вилізла з моїх обіймів і вставши підійшла до Людвіга. Обдивилась його та посміхнулася.

– Рада що ти впорядку.

Він посміхнувся також і після цього ми разом пішли додому.