5

Наступний раз коли у мене з Джейденом було побачення я влягла сукню до колін блакитного кольору. На ній були дивні візерунки, що схрещувалися з квітками у вигляді троянд рожевого кольору. Волося було зібране у мальвіну і прикрашене заколкою у вигляді метелика. Під цей наряд я збиралася взути босоніжки бежевого кольору. Оглянувши своє відображення у дзеркалі то зрозуміла що виглядаю дуже привабливо. Давно так не вдягалася. Останній раз я була на нормальних побаченнях 13-14 років назад. Мені подобалося знову відчувати себе потрібною ще комусь. Навіть серце, що давно "почорніло" витанцьовувало шалені танці. Це тішило і заставляло боятися водночас. Не хотілося знову залишитися самою і такою розбитою. Звісно, заради Емілії я викарабкаюся, але назавжди забуду про кохання. Хоча наразі забігаю на перед. В мене ще немає таких відчуттів до Джейдена. Він більше для мене як друг. Просто зустрічаюся з ним. Він напевно хоче більшого. По ньому це видно. Не сліпа як то кажуть. Але мої почуття зовсім не близькі до його. Тоді чому так виряджаюсь? Хочу бути красивою, вродливою, неперевершеною. Роблю це більше для себе. Переставши крутитися перед дзеркалом вийшла з кімнати. Тяжко видохнула і підійшла до дверей Людвіга. Ще пам'ятався минулий раз. Мені здавалося, що він ревнував. Не хотілося бачити це знову. Але я обіцяла, що буду повідомляти якщо затримаюся. А ми затримаємося, впевнена в цьому на 95%. Постукала у двері.

– Заходь.

Серце важко гупало, а рука відчинила двері і я війшла. Ніяково стала посеред своєї путі. Він не був як зазвичай у своєму чорному худі та подертих джинсах. На ньому була футболка сірого кольору, що облягала мускулисте тіло, показуючи всі його м'язи і шрами. На ногах шорти синього кольору. Вони не так облягали все що в нього там є. Це радувало. Доречі шрамів у нього дуже і дуже багато. Де ж він стільки їх понабирав? Чи це я давно його не бачила? Складно зрозуміти через що Лівінстон пройшов. Що сказати, життя ніколи не було простим.

– Я прийшла сказати, що йду у кіно з колегою. Скоріш за все затримаюся.

Нарешті повернувся до мене обличчям. Я вже бачила його шрам на ньому. Тай взагалі його пів оголеного. Робила ж перев'язки врешті-решт в перші дні коли він ще оклигував від усього. 

– О. Дякую, що сказала. Тепер я буду спокійний. 

Авжеж. Звісно. Мені хоч би не брехав, раз міг брехати собі. Я знаю його краще ніж би мені того хотілося. Він не змінив своїх звичок. Це у ньому назавжди. Та прийдеться зробити вигляд що вірю. Як не як хочеться піти у кіно, адже там я була так само давно як і на побаченні.

– Проведіть гарно час. Їжа є у холодильнику. 

– Ага. Ти теж повеселись.

Ледве не закотила очі, та добре що стрималася. Хай ревнує. Це безглуздо з його боку. Особливо коли він мене не пам'ятає. Я для нього чужа людина, а у нього ревнощі. Сміх тай годі. Розвернулася і пішла. Хай сидить собі і робе що заманеться. Емілія і сама може провести гарно час.

************

У кіно був милий фільм про кохання під час перегляду якого всі парочки, що були в залі цілувалися. Я бачила не багатозначний погляд Раміреса, та він не робив дурниць, хоч за це йому дякую. Адже цілуватися я не хотіла і не була готова. Тим паче що не маю відповідних відчуттів для цього. Після завершення сеансу помітила що мій "кавалер" був розбитий, тому не вагаючись взяла його за руку і швидко повела його до атракціонів. Здається це його шокувало. 

– Що? Не хочеш покататися? А я дуже хочу.

Ці слова отямили його. Він посміхнувся і сказав що хоче піти зі мною туди ж куди і я. Це трохи радувало, адже самій було надто сумно і нудно для розваг. Тож ми пішли спочатку на орбіту, потім весело поганяли на машинках. Були навіть у невеличкому зоопарку всередині. Під кінець сіли на чортове колесо. З нього можна було побачити все наше місто. Піднявшись на верх з захопленням стала дивитися навкруги.

– Зої...

Це привернуло мою увагу до співбесідника. Здається він був схвильований. 

– Так?

– Я розумію, що це надто швидко, але ти мені подобаєшся. Ще відколи я вперше тебе побачив.

– О.

– Я знаю, ти не відчуваєш того самого. Бачу це. Я не заставляю тебе покохати мене так само швидко і прямо зараз. Я вмію чекати.

– Гаразд. Я не впевнена що це буде не довго й майже не можливо.

– Не хвилюйся. Добиватися свого це у мені з народження. Та якщо нічого не отримається відпущу тебе.

– Добре. Тоді можеш пробувати. Побачимо що вийде з цього.

Ми посміхнулися один одному і спустилися вниз. Сьогодні був насичений день тож розійшлися і пішли по домівках. А вдома мене чекав "сюрприз". Нікого не було. Лиш записка на столі.

Мамо, нашому співмешканцю стало погано він зненацька знепритомнів коли ми грали. Я викликала швидку. Скоріш за все коли ти прийдеш ми будемо в лікарні.

О чорт! Що могло спричинити його втрату свідомості? Не ставши строїти свої здогадки зачинила дім і побігла у лікарню.