Розділ 32

— Я й не думав йти, — Артем бере свою футболку, — хотів накрити тебе. Ти замерзла та тремтиш.
Чоловік притискається до мене та накриває футболкою. Я зізнаюся:
— Я тремчу не від холоду, — впиваюся губами у його вуста.
Ми продовжуємо досліджувати одне одного. Цього разу повільніше, стриманіше, вивчаючи кожний куточок тіла. Я лежу в його обіймах на мускулистих грудях. Тепло коханого зігріває та породжує млість у серці. Він цілує у скроню:
— Не хочу, щоб ця ніч закінчувалася.
— Я теж.
— Поїхали до мене, — ошелешує пропозицією. Я розвертаюся та спираюся на лікті. Вдивляюся в обличчя чоловіка. З усією серйозністю він продовжує говорити, — подавай на розлучення, заберемо Софійку і житимемо разом.
У мене крається серце. Артем озвучує мої мрії, а я розумію, що вони нездійсненні. Принаймні зараз. Боюся реакції чоловіка на моє зізнання, тому цілую його вуста. Він погладжує спину та заохочує до дій. Відхиляюся і виштовхую з себе слова:
— Вчора я говорила з Дмитром про розлучення. Він відмовився. Вереновський ніколи мені його не дасть.
— Його й не питатимуть. Вирішите все у судовому порядку, — говорить твердо та впевнено. Мені доводиться зізнатися:
— Я підписала шлюбний договір.
— Боїшся втратити його гроші?
— Справа не у грошах, — намагаюся достукатися до коханого, — ми надто форсуємо наші стосунки. За ці роки я змінилася, змінився і ти. Я не можу в одну мить обірвати все, що пов’язує мене з Дмитром. Прошу, дай мені кілька днів. Потрібно порадитися з юристами.
— Ти пропонуєш мені спокійно дивитися як кохана жінка та донька живуть з іншим чоловіком? — Артем підвищує голос, — знати, що він цілує, обіймає, пестить тебе і нічого не робити? — його рука ковзає спиною та притискає до себе.
— Я не сплю з Дмитром уже давно. У нього є коханка. Все, що йому потрібно від мене — це картинка ідеальної сім’ї, — цілую чоловіка у щоку, — ми щось вигадаємо. З Вериновським варто бути обережними.
— Ти боїшся його? — у темних очах з’являється тривога. Я мовчу. Артем заспокійливо погладжує спину, — я зможу тебе захистити.
— Все не так просто. Я поговорю з ним ще раз про розлучення. Зізнаюся, що зрадила його. Можливо після такого зізнання він погодиться мене відпустити. Я ніколи йому не брехала.
— Добре, — чоловік цілує у щічку, — поїхали до мене. Вранці я відвезу тебе до будинку, ти поговориш з Дмитром і ми заберемо Софійку.
Пропозиція надто спокуслива. Не хочеться прощатися з Артемом. Всі роки розлуки мені не вистачало його ніжності, поцілунків, присутності. Проте вдома на мене чекає миле янголятко з очима коханого. Неохоче відсторонююся:
— Я боюся за тебе. Не хочу, щоб до розлучення він знав про наші стосунки, — знаходжу білизну на килимку й одягаюся, — Дмитро небезпечний. З ним потрібно діяти обережно. Зараз у нього наша донька. Відвези мене додому. Завтра я з ним поговорю.
Артем погоджується та вдягається. Цілує мене в губи і я розумію, що кохаю його так само як і колись. Роки образи не змогли знищити почуття у серці. Ми пересідаємо наперед та їдемо додому. Сподіваюся, ніч своєю темрявою надійно приховала наші непристойності. Приїжджаємо до будинку. Не хочу відпускати коханого. Ми цілуємося в автомобілі. Згадую про чоловіка та дитину, які чекають мене вдома та відсторонююся:
— До завтра! Вже пізно. Мабуть, я не поїду зранку на роботу. Тому поспи. Зв’яжемося ближче до обіду.
— Добре. Сподіваюся це остання ніч, яку я проведу без тебе.
— Я теж, — відпускаю його руки та виходжу з авто.
Йду до будинку й наче залишаю в автомобілі частинку себе. Повертаюся туди, де почуваюся безправною полонянкою, пташкою у золотій клітці. Тихо заходжу та вмикаю світло. Роззуваюся й підіймаюся на другий поверх. Одразу прямую до дитячої кімнати. Софійка спить у своєму ліжечку. Я знімаю сукню та одягаю нічну сорочку. Радію, що залишила деякий одяг тут. Лягаю біля дитини. Поправлю своє волосся та уловлюю знайомий аромат парфумів. Мені подобається відчувати на собі запах Артема. Засинаю з думками про нього.
Вранці здається, що мене переїхав автобус. В голові гуде, у вухах шумить, а у роті пересохло. Це ж треба так напитися? Згадую події вчорашньої ночі й мене кидає в жар. Що я накоїла? Невже справді зрадила Дмитру з Артемом. Намагаюся зрозуміти чи то був не сон. Солодка млість у тілі свідчить — все сталося насправді. Почуття провини стискає груди. Дмитро неодноразово зраджував мені і його аніскілечки це не бентежить. Я спробувала шматок солодкого гріха з коханим та просила про розлучення. Від таких думок стає легше. Оглядаюся довкола й ніде не бачу Софійки.