Розділ 31

Не чекаючи відповіді, притискаюся до нього та починаю танцювати. Артем Супить брови:
— Ти п’яна?
— Трошки. А що доросла зріла жінка не може напитися?
— До зрілої тобі ще далеко, — Артем буркає, а я не зважаю на його невдоволення. Продовжую танцювати:
— Ти ж сам хочеш цього, інакше чого зайшов у клуб?
— Бо ти не відповідала на дзвінок. Я вирішив зайти й перевірити чи з тобою нічого не трапилося.
Почуваюся повною дурепою. Артем прийшов сюди не для танцю, як я собі нафантазувала. Мило всміхаюся:
— Ой, мій телефон залишився у сумочці. Але якщо ти вже тут, то потанцюємо?
— Один танець і їдемо додому, — говорить сердито.
Я киваю. Його долоня опускається на мою талію, а інша бере мене за руку. Ці дотики обпалюють, у животі зароджуються іскри, розносяться по всьому тілу й лоскочуть зсередини. Мені хочеться, щоб його долоня опустилася нижче. Дивлюся в темні очі й, наче зачаровую, подумки повторюю бажання. Проте чоловік поводиться стримано. Мої пальчики мандрують донизу та зупиняються на спині. Виводжу завихрені візерунки й спонукаю до дій. Артем, наче кам’яна брила, залишається серйозним. Нахиляється до мого вуха, а я підставляю вуста. Сподіваюся отримати солодкий поцілунок, а натомість чую невдоволене бурчання:
— Ти явно перебрала з алкоголем. Танець закінчився. Їдемо. Де твоя сумочка?
Я вказую пальцем на столик. Артем тягне мене до нього. Швидко прощаюся з Ангеліною й ми виходимо з клубу. Прямую до переднього сидіння. Не бажаю сидіти позаду такого красеня. Вмощуюся спереду й чоловік зачиняє двері. Поки він обходить авто, я підтягую сукню та роблю її коротшою. Хочеться бути для Артема спокусливою. Він розміщується за кермом. Навіть не дивиться на мої ноги, виїжджає на дорогу. Я важко зітхаю:
— Мені не хочеться додому.
— Чому? Невже там на тебе не чекає коханий чоловік? — Артем говорить з докором. Слова відскакують з мого язика перш ніж я встигаю подумати:
— Він ніколи не був коханим. У своєму житті я кохала лише раз.
— Сподіваюся мене.
— Звісно тебе. Ти знаєш, що був моїм першим коханням.
— Таню, я шкодую, що повівся нерозумно. Я зробив найбільшу помилку у своєму житті, коли повірив у той наклеп. Просто злість засліпила очі і я не розумів, що роблю. Намагався втопити горе у пляшці, гулянках з друзями, інших розвагах, проте нічого не допомогло. Я марив тобою. Хотів повернутися до тебе, навіть був готовий пробачити зраду, але, — чоловік важко зітхає. Я бачу, як нелегко дається йому це зізнання, — коли я повернувся з-за кордону, то дізнався про твоє заміжжя.
— Ти довго чекав, — не забуваю вставити докір у тон розмови.
— А ти швидко вискочила заміж.
— Не мала можливості зволікати. Щодня у мене ріс живіт, а коханий чоловік відмовився від мене і дитини. Налякана, самотня, без грошей, я погодилася на пропозицію Дмитра, — у грудях боляче шкребе і я виплескую наболіле, — якби ти хоч вислухав мене чи пояснив причину своєї поведінки, то було б легше.
Не витримую і з очей стікають сльози. Не знаю, що подіяло на мене більше: болючі спогади чи випитий алкоголь. Ми їдемо через парк. Він зупиняє авто. Бере мене за руки та налякано дивиться у мої очі:
— Пробач! Мабуть, я ніколи не спокутую свою провину. Через мене ти тепер належиш іншому.
— Не належу. Чуєш? Моє серце завжди належало тобі.
Чоловік тягнеться до мене та жадібно впивається губами у мої вуста. Цілує квапливо, ненаситно, виводячи вологі візерунки на губах. Торкається моєї талії, злегка погладжує та мандрує до верху. Такі дії ще більше розпалюють мене. Згадую, що я жінка зі своїми бажаннями. Накидаюся на Артема мов тигриця. Проникаю пальчиками під футболку, блукаю міцними м’язами. Хочеться побачити те, що приховує одяг. Не усвідомлюючи своїх дій, піддаюся інстинктам та тягну футболку доверху. Чоловік не опирається, навпаки, допомагає і я нарешті бачу його оголений торс. Артем, наче грецький бог, котрий зійшов з Олімпу. Волокнисті м’язи приковують погляд і я прикушую губу. Темні очі затуманюються і їх заповнює пітьма. Чоловік цілує шию, ключиці, різко стягує сукню до живота та вивчає те, що вона приховувала.
Втративши відчуття часу, ненаситно цілуємося. Мені мало цього чоловіка і з кожною секундою хочеться більшого. Артем важко дихає. Відхиляється. Перелазить на заднє сидіння та тягне мене за собою. Знімаю сукню, а мої руки тягнуться до ґудзика на його штанах. Нас накриває божевілля. Я втрачаю здатність думати раціонально та повністю піддаюся бажанням. Артем підносить до верхівки насолоди й з моїх вуст виривається стогін.
Я тремчу під чоловіком, а він гріє мене своїм тілом. Поступово повертається усвідомлення зробленого. В голові прояснюється і я розумію, що щойно накоїла. Я зрадниця. Зрадила своєму офіційному чоловіку, якого ніколи не кохала. Почуття провини зжирає зсередини та отруює мить. Проте так добре мені не було більш як чотири роки. Моє тіло відгукується тільки на присутність Артема. Коханий відхиляється, а я боюся його відпустити. Ногами притискаю до себе:
— Не йди. Побудь зі мною ще трохи. Я бажаю відчувати твоє тіло, дотики, поцілунки. Мені цього не вистачало.