Частина 2

Наші губи з'єдналися у пристрасному та палкому поцілунку. Хлопець відчайдушно мені відповідав, я думала, він не відповість на поцілунок і я буду, як ідіотка. І мені це сподобалось навіть дуже. Боже, як він цілується. Мені навіть ідея з фіктивною нареченою вже не здавалася такою божевільною. Вона божевільна, Маріє! Говорив мій мозок. Але я ним не думала. Я ніколи ним не думаю.
— ходімо зі мною, —  він взяв мене за руку і повів кудись. А це не кудись, а туди,  де мене кинув мій колишній. — я слухаю.
— вибач.
— вибач? Ти поцілувала мене перед скількома людьми, камерами і вибачаєшся?
— міг не відповідати на поцілунок. І тоді я б була божевільна закохана твоя фанатка. 
— ага, звісно. Сьогодні в мене дома о восьмій вечора. Ми підпишемо з тобою договір, — наказав чоловік.
— я не погоджувалась на пропозицію
— але ти поцілувала мене.
— і що?
— тому, це згода, Мія.
— для тебе, я не Мія.
— Мія, ще й яка.
— добре. Треба дівчатам повідомити.
— це не потрібно, — звісно я не така переконлива брехуха, вони одразу мене розкусять.
— скажу тільки трьом. Бо інші пропатякаються, зрозуміло, містере досконалість, — я пішла на вулицю зловила таксі і поїхала на квартиру.
— де ти ходиш? Ми вже морги думали обдзвонювати, — одразу накинулася на мене Марта з питаннями.
— ти чого цілуєш Шапаренка? Ти геть збожеволіла? — відчитувала мене Софія 
— ну чому не можу цілувати нареченого.
— ти погодилася? — запитала Марта.
— я вимушена.
— звісно, як і цілувати його, — сказала Ніка 
— це той ненормальний винний.
— Мартин? — припустила Софія.
— ідіот краще підходить.
— що сталося між вами? — запитала Вероніка, — Вчора ти захищала його від нас,— Я розказала дівчатам, що він мене кинув. І що навіть бачила його дівчину.
— це ти мала його першою кинути. — сказала Ніка.
— я погоджуюсь з Миколою. — погодилася Марта з Нікою.
— я не Микола.
— звісно, коли влаштуємо вечірку щодо річниці наших друзів? Бо вчора не вийшло через те що Мії не було. — поцікавилася Марта.
— та їх теж ніде видно не було.— сказала Ніка.
— про фіктивного нареченого я вам сказала іншим не можу.
— чому? — запитала Марта 
— договір такий.
—ти ще нічого не підписала? — поцікавилася Софія.
— так, але ці троє все розкажуть всім.
— Ну це так. Чого варта моя сестра і Оксана.
19:30
Я була вдягнута у білий топ та білі джинси та блакитну сорочку взула чорно-білі NIKE . Та взяла сумку. Я вийшла з квартири сіла в таксі я поїхала до цього демона. Я вже була в під'їзді натиснула на дзвінок і тут двері відчинилися.
— ти стояв під дверима і чекав мене?
— інколи ти буваєш нормальною, а інколи нестерпна.— це ще буває нестерпним. 
— нічого не поробиш. Сам обрав собі таку наречену. 
— пропоную перейти до нашої з тобою справи.— пробурмотів Шапаренко.
— так, це давно пора зробити.
— ми підпишемо з ТОБОЮ договір. Потрібно придумати пункти, — і ми стали думати гадати про майбутні пункти.
— ти нізащо не доторкнешся до мене без мого дозволу. — сказала я.
— після сьогоднішнього випадку я думаю що варто застосовувати правило і для тебе.
— я нізащо не полізу до тебе перша, — потім я згадала сьогоднішній поцілунок. Цей момент пропустимо.
— другий пункт. Ти будеш поряд зі мною всюди, коли я захочу. На всіх вечірках та вечерях.
— Третій пункт. Субота буде моїм вихідним. Ти до мене не дзвониш в цей день. Будеш дзвонити. Заблокую, — хлопець кивнув. — четвертий пункт. Ти мене не ображатимеш.
П'ятий пункт. Ти будеш ввічливий з моїми друзями та родиною. Шостий пункт. Ти будеш мені купляти солодощі, коли я захочу. А особливо шоколадки. 
— сьомий пункт. Нізащо не закохатися в одне одного, — сказав хлопець. 
— це найголовніший пункт. Бо я не хочу, щоб ти страждав.
— це ще хто буде страждати?
Він дав зразок і я підписала спочатку свій потім зразок Миколи.
— це все я можу їхати?  — він поставив два стакани з якоюсь речовиною.
— віскі будеш? — запропонував чоловік. 

— ні, дякую. В мене завтра важлива зустріч. Я поїду, — Шапаренко кивнув і я вийшла.
Я вирішила пройтися пішки до додому. Вечір. Лише я і ніч. Та зорі. Але тут біля мене зупиняється машина. Вже не тільки я і ніч та зорі а і машина Миколи Шапаренка.
— ти чого пішки йдеш? Ніч на дворі.
— бачу не сліпа. Ти їхав кудись то їдь.
— сідай я тебе відвезу. За кермо не пропоную.
— дякую, але я пішки.
— ти серйозно сім кілометрів?
— так. 
— ти божевільна.
— А ти самозакоханий робот, який не визнає своїх помилок. Весь день мріяла тобі це сказати, — Я пішла не дивилася на нього. Я вже зайшла до квартири.
— ти щось довго? — зустріла мене і коридорі Ніка.
— я пішки йшла.
— а таксі подзвонила б. Забрали тебе.
— ні, я все чекаю, коли моя машинка з ремонту приїде. Зі СТО нічого не говорили? — запитала я у Марти.
— говорили завтра можеш забрати.
— тоді, я спати завтра важкий день. Новий день, в якому я наречена Шапаренка.
— ні, ти ще не наречена. Де твоя каблучка? Я не бачу ви бачите? — зробила зауваження Софія. Так її немає і не знаю чи взагалі буде ця каблучка.
— я або сліпа, або її немає. — сказала Ніка.
Зранку я прокинулася вдягнула  білий топ на одне плече і білі шорти з чорним ремінцем. Взула білі босоніжки. Зробила нюдовий макіяж. Трішки підкрутила своє волосся. Ох, не віриться, що я сьогодні їду в офіс на своїй машині. Нарешті пройшли муки тижня. І я не на таксі чи маршрутці. Диявол дзвонить.
— слухаю.
— ти повинна приїхати до мене в офіс! — наказав чоловік по телефону.
— не повинна.
— ти підписала вчора договір, у якому йдеться, що ти будеш робити все, що я скажу. По тебе приїхати?
— сам по себе заїдь, — я завершила виклик. Робот. Самозакоханий тормоз. Хоча в тормоза і то є почуття.І написала Марті хай прикриє, бо запізнюся.
— ви до кого? — запитала у мене секретарка.
— до Миколи Шапаренка.
— він не може вас прийняти. До нього зараз наречена приїде.
— ти вже приїхала? — звідкись з'явився Микола.
— ти хоть б своїм асистентам мою фотографію показав, — ми вже зайшли в кабінет.
— у всіх футболістів є кабінет?
— це не мій. Але поки, що ми з тобою його окупували, ось карта. Купиш собі каблучку. Пінкод всередині, — Я взяла пакет з картою.
— який в неї ліміт? —  він тільки подивився на мене що захотілося провалитися крізь землю, — звісно, безлімітна.
Я сіла в свою Тойоту і найближчий ювелірний магазин зайшла і швидко вибрала каблучку. Байдуже яку, головне, щоб не велика була. Продавець здивувався аж. Потім поїхала віддати карту фіктивному нареченому. 
— ось.
— так швидко? Покажи, — Я подала йому коробку. — це що? Моя наречена не буде це носити. 
— то їдь сам купи собі, яке забажаєш.
— пішли. — він знову мені наказує.
— куди?
— по каблучку.
— їдь сам в мене справи є.
— ти знущаєшся?
— ні, — і пішла я до своєї машини. І чую, що мене хтось піднімає, як мішок з картоплею, — пусти, — почала його бити кулаками по спині, — Божевільний. — пробурмотіла сама до себе я.
— та ти, що я не знав.
— з моїм шефом сам домовишся.
— впевнений твоя подруга тебе відмазала, — сказав він і посадив мене в машину. І ось ми приїхали до ювеліра, який виготовляє прикраси всім знаменитостям. Звісно і Миколі Шапаренку.
— правда всі дуже красиві, але вони великі, як на пів долоні. Я не люблю таке.
— я знаю що вам потрібно. — сказав ювелір і пішов кудись і за хвилину повернувся з коробкою, яку простягнув Миколі, — Пане Миколо, виберіть одну.
— ось це, — він взяв каблучку у формі квіточки і натягнув мені на палець. Таа, він знав, що саме вона мені сподобається. Мінімалістично і красиво. 
— Вона дуже красива,  дякую тобі. Тепер відвези мене до свого офісу, — Здається він був у шоці.
— для чого? — я залишила його без відповіді. І пішла до машини. 
— ти не зайдеш у середину? — сказав хлопець, коли ми приїхали до його офісу, щойно хлопець припаркувався.
— ні. бувай. — знайшла свою машину сіла і поїхала в офіс. 

— горгон не питав? — зайшла я одразу у кабінет Марти, як тільки приїхала.
— питав. Як так можна запізнитися на три години. Сказала, що в тебе нарада. Боже, це що за краса?
— що сталося? 
—руку сюди.
— що? 
— як в Еди. Він мені подобається.
— хто з них? Каблучка чи злодій - футболіст?
— і каблучка, і злодій-футболіст. — промовила подруга.
— справи погані. Якщо тобі сподобався, то це капець.
— не ний. Бери сумочку і йдем на обід. Ніка, Софія, Ліля, Оксана та Віка чекають.
— і звісно ти сказала про каблучку
— так. Але не сказала яку. Інтригу тримаю.Твоя моя? — запитала дівчина на чиїй машині ми поїдемо обідати.
— моя, тиждень ти була моїм водієм. Тепер я шофер.
— поїхали шофер, — засміялася дівчина і пішла вперед.
— нарешті, Софія вже всі нігті з гризла від нетерплячки, — сказала Ніка, коли ми зайшли в кафе.
— ееее....
— закрий писок. — сказала Ніка.
— чого ти писок мені закриваєш? — без відповіді не залишила дівчину Софія.
— Софія. — сказала Ніка спокійно.
— що Софія? Ти писок не закривай.
— дещо не змінне. — засміялася Марта.
— саме так. Дивіться шановні колеги, — Простягнула я дівчатам руку на якій була каблучка.
— блін каблучка мрії. — захоплено дивилася Софія.
— я тоже таку хочу. — сказала Ніка.
— нічого, Вероніка, можливо тобі тоже хтось фіктивно запропонує зустрічатися, — промовила Марта.
— фіктивно не хочу, — у мене задзвонив телефон і хто це? Містер Сатана. Микола Шапаренко.
— дивіться злодій дзвонить.
— постав на гучномовець, — я так і зробила.
— слухаю. Начальник пекла.
— що? Який начальник пекла? 
— що ти хочеш?
— я вже забув. Це ти винна
— звісно, Марічка у всьому винна. Навіть у глобальній проблемі світу.
— що?
— говори, що хотів
— потрібно сьогодні з'їздити вирішити з організацією нашої вечірки в честі моєї пропозиції. — яка ще вечірка?
— що?
— коли ти нам збиралась сказати про вечірку? — запитала Софія.
— ти коли хотів сказати мені про це?
— говорю зараз. По тебе приїхати?
— достатньо скинь геолокацію.
— зараз.
— запрошення на весілля по e-mail надішлете? — запропонувала Марта.
— чудовий варіант, — погодився Шапаренко.
— ти сиди там тихо. — наказала хлопцеві я.
Я закінчила виклик. Взяла ключі. Обняла дівчат на прощання і сіла в свою Тойоту і поїхала. Припаркували свою машину біля машини Миколи. Це була бмв x7. Якщо порівнювати, то моя краща
— не знав, що ти любитель великих машин. Я здивований.
— ти будеш дивуватися мною всі три місяці.
— пішли мій дядько вже чекає.
— твій дядько? — і так настав час знайомитися зі сім'єю. — він знає про фік...
— ні. Для тебе це не так погано.
- це вона? — промовив чоловік. А він не дуже і старий. Чоловік у чорному костюмі лакованих туфлях. На волоссі сивина. З карими очима. Якби я не знала, що він його дядько подумала, що це його батько.
— так дядьку
— не підлизуйся. Ну була ж Анастасія. Тобі треба цієї дизайнерки? 
— я взагалі тут є. — нагадала про свою присутність.
- цить.
— Дядьку, організація на тобі.
- це зрозуміло. До завтра все буде готово.
— завтра? Шапаренко, би тебе твої ж чорти вбили. Ти коли думав мені сказати, що завтра вечірка?
— сьогодні.
— А повідомити, що складно. Це прості слова. Але здається, що вони тобі складно даються, — здається, що його дядько був в шоці від мого напору на свого племінника, — менше з тим в мене справи є.
— звісно плаття потрібно вибрати
— чорт. Плаття. Я поїхала.
— побачимось, — сказав він до свого дядька, — Чого ти так швидко йдеш? — сказав він до мене коли наздогнав.
— ти радій, що я тебе ще не відлупашила, про те що не розказав мені
—а поб'єш?
— поб'ю. Краще не злити мене. Що з тобою?
—не зрозумів.
— настрій змінився.
— я буваю різним. 
Я проігнорувала його і сіла в машину. І поїхала вже на квартиру зайшла, а там були лише Ніка, Марта, і Софія.
— в тебе є патрони? — запитала я у Марти коли вони сиділи і дивилися черговий серіал на нетфлікс. 

— в мене? — здивовано глянула на мене Марта.
— ага, застрелю Шапаренка.
— що таке? — запитала Софія.
— цей ідіот. 
— твій наречений, — перекрутила Ніка мої слова.
— так, і це. Сказав, що вечірка ця завтра.
— що? Як завтра, — сказали дівчата одночасно і у двері подзвонили.
— я відкрию, — Софія пішла відкривати і здається, що прийшла моя сестра.
— ви не чекали, а ми з тортиком.— так, це вона і не сама я з моїм улюбленим зятьком.
— це можна вважати, що ти почала працювати над водінням.— зробила висновок я.
— було б дуже чудово. — сказав зятьок.
— Ніколя, Мія допоможіть мені на кухні. — покликала нас Марта.
— що таке? 
— а тортик. ЛілДім.  Два Рочки. — сказала Ніка
— це так мило. Коли ти встигла? — запитала я.
— Після офісу.— Ми вийшли з кухні і почали кричати «Вітаємо», — задувайте свічки.
— а тепер можете поцілуватися.
— ви дурні, — мало не плакала сестра.
— ще ми хотіли вечірку влаштувати, але ми ітак їдемо завтра на вечірку. — промовила Марта.
— так, Микола повідомив. І як ти погодилася? — поцікавився Дмитро.
— навіщо тягнути, якщо любиш, —збрехала я.
— і це правда. — погодився з моєю брехнею зять.
Наші молодята пішли, а ми прибрали і пішли спати. Я лягла і довго думала. Як це так сталося, що за один день Микола Шапаренко поміняв моє життя. Зараз я живу зовсім іншим темпом. В інше русло рухаюся. З завтрашнього дня я буду офіційною нареченою Миколи Шапаренка. Але ця гра закінчиться через три місяці і це пройде дуже швидко. І я повернуся у звичне для мене русло. Все буде, як було до Миколи Шапаренка, чи не буде?