Пакунок солодощів

ГЛАВА 15

Вітер пронизував кожну клітинку мого тіла. Коли я вже була не в змозі зігнути пальці, вирішила, що все ж таки пора зачинити вікно. Інколи, час від часу, я роблю таке провітрювання, щоб позбутися запаху пильних фоліантів. Але цього разу довелося залишитися в кабінеті, бо тут було забагато важливих паперів, які не могла залишити без нагляду.

Присівши за стіл, я почала розбирати документи по окремих стосах, щоб побачити свій обсяг роботи. За той час, що витратила на написання мемуарів короля, у мене зібралося чимало паперів на переклад, які необхідно було зробити ще вчора.

Отже, перша гірка — «переклади минулим числом», друга — «перекласти сьогодні», третя — «безтерміновий переклад», а в четвертій зібралися всі чернетки. Я не жартую, абсолютно ВСІ чернетки: моїх романів, мемуарів короля, матеріали по справі, яку ми розглядаємо з інкубом, та по справі проти інкуба.

Зараз не буду відволікатися на це і сяду за «вчорашні» та сьогоднішні переклади. Обидва стоси паперів були завеликими, але що я ще можу зробити? Видихнувши, взяла перші документи.

Так, введено новий закон. А я тут до чого? Стоп. Згадала. Повернувшись праворуч і дотягнувшись до збірника правил для перекладачів, почала шукати розділ про закони. Так, отже, оскільки в королівстві живуть багато рас, то необхідно перекласти на всі їхні мови, а щоб дізнатися які саме, потрібно відкрити перелік рас королівства. Угу, а де перелік?

Я встала і пішла до другого стелажа, що стояв біля протилежної стіни, коли почула, як хтось постукав у двері, і потім голос:

— Пані письменнице? Ви тут?

— Зараз я перекладачка, — пробурмотіла собі під ніс. — Лорде Ноксе, зараз підійду.

— Якщо ви дуже зайняті, можу підійти пізніше.

— Ні-ні, — я схопила потрібну книгу і вийшла до вампіра. Він стояв біля мого столу і тримав у руках якусь рожеву коробку. Я на мить застигла. Що він приніс? І чому це щось так дивовижно пахне?

— Це вам, — простягнув пакунок мені. Я швидко поклала книгу на стіл і взяла подарунок.

— Не варто було... А який привід? — на цей раз уже ближче принюхалася до коробки.

— Це вам від лорда Навііра, точніше — від його дружини. Подяка за всю допомогу, яку ви надали.

Я тепло посміхнулася. Недаремно мені здавалося, що лорд Навіір — гарна людина, ой, тобто вампір.

— Перекажіть їм велике дякую. Але дійсно, не варто було.

— Це ви не мені кажіть. — Та ви що… Він посміхнувся? Хтось хутко нехай винайде камеру в цьому світі й дасть її мені! — Я передам їм вашу подяку.

— Так, і скажіть, що якщо наступного разу знадобиться допомога, то я з радістю допоможу.

— Добре. — Я гадала, що він зараз піде до дверей, але замість цього присів на край столу. — Ви вирішили, все ж таки, згадати про свої обов’язки та поперекладати?

— Я завжди про них пам’ятала, — жартома відповіла.

— Дехто в цьому сумнівається, — він трохи посміявся, кажучи це. Все, можна вмирати, я бачила все в цьому світі. Яка муха чи вампір його вкусив?

— Це хто? — до мого мозку із запізненням дійшла його репліка. — Невже Гароол?

— Він і є.

— Він же знає, що я зараз на службі в короля? Навіщо тоді виставляти мене ледаркою? Краще сам би спробував це зробити! — я швидко опанувала себе і прикрила рот рукою. — Пробачте, зробіть вигляд, що нічого не чули!

— Добре, — вампір встав зі столу та підійшов до дверей. — Наснаги вам у перекладі та написанні чернеток.

— Дякую, — я ніяково схилила голову, і коли він закрив двері, трохи незграбно поставила пакунок на стіл.

Це що зараз було? Його точно хтось підбив на це. Від лорда Нокса я майже ніколи не отримувала добрих слів на свою адресу, не кажучи вже про ТАКИЙ спектр емоцій. Мабуть, лорд Рантарін забрав собі його манеру кепсько поводитися зі мною.

Згадавши про інкуба та справу, яку я читала буквально декілька годин тому, відставила коробку з солодощами вбік. Лорд Нокс був одним із головних підозрюваних. Він мав і мотив, і можливість убити Рента Бронтберта. На жаль, навіть якщо ці солодощі приготувала дружина лорда Навііра, у вампіра було достатньо часу, щоб отруїти їх. Може, саме тому він був таким добрим зі мною?

Сівши за стіл, я на мить втупилася в коробку з солодощами, обдумуючи, чи варто взагалі її відкривати. Якщо лорд Нокс дійсно хоче завоювати мою довіру, то це була б ідеальна нагода... Або ж ідеальна пастка. Проте бажання з’їсти щось смачненьке поступово переконувало мене ризикнути. Відкривши коробку, побачила апетитні тістечка, які, здається, просто випромінювали аромат свіжої випічки. Ну, якщо це моє останнє ласування, то нехай так і буде. Я взяла одне тістечко й обережно надкусила, але зупинилася, коли у двері знову постукали.

Ні миті спокою! Чому, коли я сідаю працювати або їсти, обов’язково комусь я конче необхідна? 

— Так? — я гукнула, і в щілину пролізла рижа голова.

— Терміновий збір, — прошепотіла Саміра і трагічно додала: — Розпочинається битва.

— Що? Хто? Проти кого? — я намагалася говорити й одночасно проковтнути той шматочок. Як наслідок, вдавилася і почала кашляти.

— Немає часу пояснювати! — вона зайшла до кабінету й потягнула мене за руку. — Швидше, пізніше все поясню!

Я швидко йшла за нею і паралельно обтрушувалася від цукрової пудри з тістечка. Не знаю, що тут відбувається, але ми підійшли до кабінету нашого керівника. Без стуку заскочивши туди, ми прикрили двері, і я зустрілася зі збентеженим поглядом Гароола.

— Тепер усі в зборі, можемо починати.