Розділ 12. Світ Води: підводне королівство Атлантіс

  Вказівний кристал Короля вказував йому шлях вниз, у воду. Взагалі Дьйорк вмів плавати. Однак, не в металевих доспіхах! Він на мить розгубився. Пірнути туди в повних обладунках було рівнозначно самогубству. Але, й залишати цінні дари, якими наділили його в подорожі різні могутні королі, лицар не хотів.

Він вже знав, що знаходиться в чарівних магічних світах, в яких жили прибульці, що приносили дари його  власному королю. Він вже познайомився з такими дивами, як скатертина-самобранка, чобоьи-скороходи, вказівний кристал, еліксир довголіття… Може, йому зараз просто треба довіритись цій країні? Можливо, тут вода не така сама, як у їхньому світі?

  Лицар Дьйорк стояв позаду величезного водоспада, що виринав з кам'яних ущелин. Потужні потоки води гриміли над ним, ніби підштовхували його стрибнути вперед. Набравшись сміливості, він зробив крок у воду, і вона вмить поглинула його. Молодик, навіть, не встиг злякатись, хоча інстинктивно заплющив очі. Однак, подих йому відразу перехопило, бо замість повітря його легені почали наповнюватись чимось, що нагадувало повітря, хоча навколо була лише вода.

  Він очікував задихнутися чи впасти в безодню, але натомість відчув, як тіло повільно пливе вниз, огорнуте ніжним потоком. Коли очі звикли до блискучої глибини, перед ним відкрився неймовірний світ. Товща води перетворювала світло на тисячі блискучих кольорових візерунків, які танцювали навколо нього, неначе живі. Дивовижна легкість охопила його.

"Магія," — подумав він, вдячний за те, що таємничий захист дозволяв йому дихати.

  Попереду виднілося місто, яке здавалося побудованим самою природою. Коралові вежі, переплетені з нитками перлів, піднімалися високо вгору, сяючи ніжними відблисками. Серед них виринали прозорі куполи, вкриті мушлями, а вулиці нагадували плавучі доріжки, які освітлювали світляні риби.

  Дьйорк відчув, як його оточують погляди. Дивовижні створіння, які називались у їхньому світі русалками та русалами, з довгими хвостами різноманітних відтінків – від зеленкуватого до яскраво-червоного, — граційно ковзали навколо. Тритони з загостреними списами стояли на варті, їхні могутні хвости блищали металевим відблиском. Морські велетні — істоти, що нагадували поєднання людини та кита, — повільно переміщувалися вдалині, тримаючи в руках величезні тризубці.

- Лицарю з поверхні, ми знаємо, що ти прийшов до королівства Атлантіс не просто так, - почувся ніжний, але владний голос. 

 Перед ним з'явилася русалка з сріблястим волоссям і вузенькою короною з коралів. "Я — посланниця королеви Мерін. Йди за мною."

  Дьйорк плив за русалкою, зачарований не лише її красою, а й самою дивовижністю цього світу. Вода навколо мерехтіла та виблискувала. Шлях пролягав через багатолюдні площі, де жителі обмінювалися коштовними мушлями та перлами, і вузькі проходи, що вели до центру міста.

  Нарешті вони дісталися до великого купола, оточеного фонтанами, з яких струменіла сяюча вода.  Червоні вартові морські коники розступилися, і Дьйорк увійшов всередину. На сліпучому троні, що здавався частиною величезного сріблястого корала, сиділа королева Мерін. Її довге блакитне волосся розливалося навколо, а очі сяяли, як безкраї океани. Її обличчя було сповнене благородної краси та величі.

  - Лицарю Дьйорку, ти шукаєш воду Життя, - сказала вона, і її голос огорнув його, наче хвиля.  - Це дорогоцінна рідина, яку ми охороняємо поколіннями. Через це, вона не може бути віддана просто так. Ти маєш пройти випробування, яке покаже, чи гідний ти не лише сили, але й відповідальності. Однак, існує шлях, завдяки якому ти можеш уникнути випробування.

  - Це який? - зацікавився посланець.

  - В моєму світі, який існує надто довго без сприятливих змін, все наче застигло. Для розвитку та вдосконалення нашого світу нам потрібна свіжа кров.

  - Я готовий дати Вам її.

  - Я не про буквальну кров. Нам потрібна дужа та розумна й безстрашна вища істота, яка би змогла започаткувати новий рід мешканців нашої країни.

  Лицар мовчки слухав, ще не розуміючи, до чого вона хилить.

  - Я кажу про мого майбутнього Короля. Скажи, що ти відчуваєш, коли дивишся на мене?

  - Благоговіння, Ваша Величносте, - покірно схилив голову Дьйорк.

  - І все? - розчаровано спитала найгарніша жінка, яку коли-небудь бачив перед собою молодик.

  -  І захоплення Вашою красою…

  -  Справді? - підступно продовжила розпитувати його королева Мерін.

  -  Так, Ваша Величносте, - відповів лицар.

  Він бачив, що Мерін була гарнішою, навіть, за його кохану Клею, і чесно це визнавав. 

  - То чи готовий ти в такому разі взяти зі мною шлюб?

  - Що? - здивувався молодий чоловік. - Але ж…

  - Що таке?

  - Я - не королівської крові…

  - Однак, це ж тобі не завадило просити руки королівни у своєму світі!

  - В нашій країні є така можливість. Якщо поблизу немає підходящих королів, то лицар може одружитись на дочці короля…

  - У нашому світі також назріла така необхідність. Ну, не припливають до мене в гості інші королі! А мої велетні - тритони та русали вже видихаються із сил. Втрачають енергію….

  -  Але ж, у вас є Вода Життя!

  - Ти не розумієш. Вона в нас є, але ми не можемо використовувати її повсюдно для себе. Лише у випадку крайньої необхідності. Однак, боюсь, що коли вона виникне, води нам просто не вистачить для всіх. То, чи ти згодний задля спасіння нашого світу одружитись зі мною?

  Дьйорк від несподіваної пропозиції стояв, ніби скутий по всіх кінцівках.