*1*

   Увійшовши в кабінет Марк по звичці швидко увімкнув монітор робочого комп'ютера, відкрив на робочому столі збережену підбірку з улюбленою музикою і взяв зі столу щойно принесене секретарем горнятко свіжозвареної кави. Ще декілька швидких порухів пальцями по клавіатурі й він вдоволено відкинувшись на спинку шкіряного крісла повернувся до вікна. Київ не так давно прокинувся, та вже вирував життям. Нестримний темп, жага до нового, до покращень. Саме цим столиця підкорила Марка свого часу. Саме цим він був схожим з містом: постійно шукаючи шляхи для розвитку, для вдосконалення для підкорення нових вершин. Хлопець з забитого та майже забутого села на сході країни, він завдяки нелюдським зусиллям  зміг вирватися звідти. Зміг отримати гідну освіту і досягти своїх перших результатів. А через сім років він - вже голова великої юридичної корпорації, чоловік та щасливий батько. Про що ще можна мріяти, проте він, Марк, мріє, бо така його сутність. Мріє і боїться задуматися що було б якби він тоді залишився у своєму селі, як просили батьки.
   Роздуми перервав звук вхідного повідомлення. Марк відставив недопиту каву та повернувся до монітору. Він давно чекав на одне досить важливе сповіщення, проте цього разу адреса відправника була зовсім не знайома. Зазвичай голова наскільки серйозної компанії просто помічав всі листи з незнайомих імейлів як спам.Та цього разу курсор двічі мигнув на кнопці відкрити й на екрані розгорнувся текст листа. 
                                                         Привет, дорогой(ая)!

   Сколько долгих лет прошло? Все верно, именно десять. А ето целых 120 месяцев после того, как мы виделись в последний раз, на скамье нашего учебного заведения....

   - Фу! Все зрозуміло, - Марк невдоволено поморщився. Зустріч однокурсників. Все як завжди: нудно і нецікаво. Проте, якій же це свині придумалося написати листа на цій брудній мові?! Більш того зараз, коли в країні, блін війна.

   Він вже з перших слів вітання, був чітко впевнений, що видалить лист та забуде про нього так, як це було і минулу зустріч на п'ятиріччя випуску. Проте вирішив дочитати його до кінця, щоб дізнатися автора та при нагоді сміливо і в очі висловити останньому свою позицію.
В принципі все було як і завжди: трошки для годиться про те як сам жив-був, трошки про те що всі за всими скучили і обов'язково потрібно зустрітися і в самому кінці дата та час зустрічі.
Ресторан “Дон” гостинно чекав всіх запрошених рівно через тиждень о 19-00.
   - Що ж, зрештою місце зустрічі обране гарне та й господар мій давній приятель. Можливо і варто зазирнути на годинку. Це рішення спало на думку зовсім спонтанно, проте Марк вирішив не відганяти його. Тому, дочитавши листа він не видалив останнього, а пробігся по іншій кореспонденції на пошті й зайнявся звичними для себе робочими справами. День пробіг досить швидко і повернувшись ввечері додому Марк навіть зовсім забув би про зустріч, якби не дружина що за вечерею як і завжди запитала що нового.