14.3

Брат дивиться на мене так, ніби волів би натомість закрити в кімнаті без вікон, аби я не намагалася влізти у, можливо, найнебезпечнішу справу в моєму житті, та все ж киває.

— Звісно. Проте в цьому немає потреби, — взявши до рук перо, Вільярд пише листа, — За кілька хвилин там буде ціла команда слідчих та вартових, включно з тіньовим загоном. Якщо Кікі та Калу там, їх знайдуть. А якщо ні, то шукатимуть. Ви зі свого боку зробили достатньо, Дері. Більше не треба ризикувати. Залиште це професіоналам, і дайте подбати про вашу безпеку.

Якийсь час я сиджу, хапаючи ротом повітря, ніби риба, яку викинули на берег, а тоді гарчу:

— Вона моя подруга! Ти справді чекаєш, що я просто сидітиму та чекатиму новин?

— Саме так. І, коли вже ти про це заговорила, це не обговорюється. Тепер, коли усе йде до розв’язки, буде краще, якщо ти деякий час проведеш тут, у Північному королівстві.

Я кліпаю, намагаючись зрозуміти чи мені не почулося.

— Ти жартуєш, правда? — тихо питаю я, — Торн там, Кікі там, і навіть Калу… Я досі не розумію як вона могла це зробити, і не вірю у те, що все так просто. А якщо це не вона?

— Тоді слідчі у цьому розберуться. Це їхня робота. Твоя робота — дбати про власну безпеку.

— Як ти дбав про свою минулого року?!

Можливо мені не варто було на ньому зриватися. Зрештою, Вільярд лише дбає про мене, як і має робити старший брат. Король. Однак просто зараз я не можу цього прийняти.

Важко зітхнувши, він відправляє магічного листа та складає долоні на столі. Я не звернула на це уваги раніше, та Вільярд здається виснаженим. Йому явно не вистачає сну та відпочинку. Що геть не дивно з його кількістю обов’язків.

— Послухай, Дері, я знаю, ти хвилюєшся за своїх друзів, але ти вже зробила усе, що могла. Кікі знайдуть. Калу допитають про те, що сталося. Про Торна також є кому подбати. Я знаю, чекати не просто, але я дуже тебе прошу, послухай мене бодай цього разу, добре?

Я не хотіла. Усе в мені суперечило цьому. Навіть якщо я розуміла, що він має рацію.

— Дівчата прийдуть до тебе, щойно звільняться, і складуть компанію.

А також прослідкують, щоб я не робила дурниць, — подумки гмикаю я.

— Гаразд. Будь ласка, повідом, якщо щось зміниться, добре? Я не… Я просто хочу знати, що з ними усе гаразд. Наскільки це можливо.

Я не обманювалася. Для Калу усе це має поганий вигляд. Дуже поганий. Особливо враховуючи те, що минулого підозрюваного, ймовірно, вбила королева.

— Будь ласка, якщо схопите її, не залишайте її без охорони. Нехай в кімнаті з нею постійно хтось буде.

— Не хвилюйся. Помилку з Двайром врахували. Її не залишать саму до допиту.

Якщо дістануться до неї раніше, ніж її Величність.

А тоді мене раптом пронизує здогад, що змушує заціпеніти від жаху. Пальці чіпляються за підлокітники крісла, а на шкірі місцями проступає луска. Впевнена, що очі теж змінилися, хоч і не можу отримати підтвердження, не подивившись у дзеркало. Вільярд та Сайрен мимоволі напружуються, відмітивши зміни.

— Дері? Що таке?

Судомно ковтнувши, я роблю глибокий вдих.

Ніхто при здоровому глузді не піде у перше місце, де його шукатимуть, коли його звинувачують у вбивстві. 

— Думаю Калу там немає.

— Це ймовірно, — спокійно киває Вільярд, — Зрештою це надто очевидне місце, щоб використовувати його як сховок.

— Так, але це не все! Вільярде,  я думаю Калу досі в палаці…

Мій голос тремтить від напруги та передчуття чогось дуже-дуже жахливого.

— Його також обшукають. Слідчі перевірять усі приміщення і тунелі, про які ти розповіла.

Але не королівські покої. Вони не посміють обшукувати їх без прямого наказу короля. Не підуть проти королеви.

Вони шукатимуть вбивцю. Лиходійку. Не жертву.

Відчувши мій неспокій, Сайрен ледь-ледь торкається пальцями моєї руки та зазирає в очі.

— Я думаю Калу в небезпеці, — ледь чутно промовляю я, й майже не впізнаю свій голос, — Думаю королева могла підслухати її зізнання та перехопити її. Не знаю як. Але, якщо вона знала про таємні тунелі у палаці, й чула усе… 

Нарешті, зрозумівши до чого я хилю, Вільярд переводить напружений погляд на Сайрена.

— Якщо Дері має рацію, ми мусимо зв’язатися з твоїм батьком.

— Я намагався, — похмуро відказує він, — Але він ігнорує мене від дня арешту. Його секретар постійно відмовляє у зустрічі, й, скільки б листів я не писав, він не відповідає.

Брат мружиться. В його очах спалахує підозра, та, на відміну від мене, він не поспішає ділитися своїми думками. Натомість Вільярд відправляє ще один лист та підводиться зі свого місця.

— Що ж, подивимося чи відповість він на мою появу в його палаці.

Й, перш ніж він встигає зробити щось ще, ми з Сайреном також підхоплюємося зі своїх місць.