5.2

Я впізнаю їх, хоч ми й не знайомі особисто. Двоє з них вчаться на бойовому факультеті, але третій — менталіст, як і Торн.

Але навіть це не допомагає мені зрозуміти що відбувається. Які справи ця трійця може мати з Високістю? Помітили, що Торна не має, і вирішили запросити її на бал?

Підсунувшись ближче, я прислухаюся, й чую відривки розмови.

— Ну от ми й зустрілися, принцесо, — промовляє один з них, роблячи крок уперед, — Знаєш, ти підпалила наші мантії. Це було нечемно.

Неприхована загроза в його голосі змушує мене напружитися. Але не Дерію. Вона не рухається. Лише стоїть перед цими трьома, наче це якісь набридливі комашки, а не маги, чий резерв та рівень сили перевершує її.

— Нечемно? — холодно перепитує вона, — Ви напали на дівчину. Утрьох. Просто як зараз. Не такому огидному плазуну, як ти, розповідати мені про чемність. Якби це залежало від мене, ноги б вашої більше не було в академії.

Від почутого я відчув, як мене накриває хвилею пекучої люті.

Ці виродки зробили що?

— Це була лише донька Двайра, — зневажливо пирхає другий, — Яке кому діло до цього позориська?

— Вочевидь вам, адже це ви намагалися їй нашкодити. 

— Хай там як, — провадив далі третій, той, в кому я впізнав менталіста, — Нам не подобається, коли хтось суне свого гарненького королівського носа у наші справи. Тим більше коли нас принижують. Тобі доведеться відповісти за це, сонечку, — прошепотів він з огидною посмішкою, торкаючись пальцями її підборіддя.

Це вже занадто. Зціпивши зуби та щосили стиснувши кулаки, я виходжу зі свого сховку, та, перш ніж встигаю втрутитися, той хрипить, хапаючись за горло.

Двоє інших намагаються втрутитися, але, щойно вони роблять крок уперед, Дерія оточує їх стіною гарячої пари, просто як зробив я під час нашого спільного тренування. Й, обпікшись, ті стиха лаються та відступають.

— Знаєш, я була терплячою до вас, виродків, бо вона мене про це попросила. Можливо не варто було. Я мала піти до ректора, щойно зупинила вас вчора, і, будьте впевнені, тепер я піду. І обов’язково повідомлю про те, що ти намагався вплинути на мене за допомогою ментальної магії.

Менталіст видає якийсь дивний, свистячий звук, ніби намагається вдихнути, але не може, і за мить я розумію що вона зробила. Вона повільно випалювала повітря довколо нього, поки вони розмовляли, і тепер повністю контролювала ситуацію.

Єдине, в чому я тепер сумнівався, це те, чи зуміє вона вчасно зупинитися.

Втім, Дерія дійсно зупиняється. Старшокурсник падає на коліна і кашляє, бо вдихає забагато кисню. Вона зневажливо дивиться на нього згори. Не тікає. Не рухається. Спостерігає.

— Як слід запам’ятай що буває, коли лізеш до когось з дому де-Нір. І ніколи. Ніколи, чуєш? Не смій торкатися будь-якої дівчини без її дозволу. І тим паче вплинути на неї своєю гидкою магією. Бо, якщо я дізнаюся, а я дізнаюся, особисто переконаюся у тому, щоб твою магію заблокували. І ані твоя родина, ані навіть твоє роздуте его тебе не врятують.

Я стою досить далеко, щоб її магія не могла мене зачепити, однак мені теж перехоплює подих. Однак не через брак кисню.

Вона дивовижна.

Не в змозі втриматися, я сміюся, й усі четверо повертаються на звук і дивляться на мене. Мабуть, мені варто зупинитися, та мені не сила. Сміючись, я хапаюся за живіт, і відчуваю, як в кутках очей виступають сльози.

— Що за… Ти ще що тут забув?! — гарчить менталіст, досі розпластаний на доріжці поміж газоном. Певно злиться через те, що я став черговим свідком його приниження.

Сунувши руки у кишені, я повільно крокую до них.

— Ви, хлопці, просто жалюгідні, — холодно проявляю я, — Ви справді думали, що можете зашкодити їй, і це вам минеться?

Дерія мовчить, слідкує за тим, щоб ті двоє лишалися поза паровою стіною.

— А тобі яке до цього діло?! Не зазнавайся, хоч король тебе і визнав, ти лише байстрюк!

Раптом він знов хрипить, і я бачу, як рука дівчини ледь помітно стискається. А тоді помічаю її очі — жовті, витягнуті. Єдиний натяк на її другу форму і те, що їй урвався терпець.

— Тут, в академії, усі рівні, — нагадує вона, — Крім порушників. Завтра вас тут не буде. Тож, якщо в вас залишилася бодай крапля гідності, ви підете просто зараз, і чекатимете сповіщення про виключення від ректора. Якщо ж ні, я особисто потягну вас до його кабінету через двір. На очах у всіх. Гадаю про це ще довго пліткуватимуть, адже ви так полюбляєте тикати інших в їхні помилки.

А тоді магія розсіюється, зникає. Залишаючи по собі лише вбивчий погляд її нелюдських очей. І в ту мить я не можу відвести від неї захопливого погляду.

Сиплючи прокльонами, менталіст підводиться. Двоє його спільників тікають, не чекаючи поки той стане на ноги, і незабаром він слідує за ними.

А тоді ми лишаємося удвох, і Дерія просто відвертається та йде, і я її не зупиняю. Перед очима досі стоїть неймовірна картина того, як вона надирає їм дупи, і з моїх губ не щезає дурнувата посмішка.

Пізніше, коли я переповідаю цю історію Оурену, він вражено розтуляє рота, а тоді на увесь гуртожиток розноситься його гучний регіт.