3.6

Якщо раніше адепти були просто схвильовані, то після цієї заяви дехто взагалі поринув у паніку.

Зазвичай комісія з міністерства магічної освіти навідувалася до академії виключно в якийсь випадковий день екзаменаційного тижня. Але щоб ось так навідатися посеред семестру…

На мить ми з Дерією перезираємося. Я не знаю чи думає вона про те саме, що і я. Себто про те, що це якось пов’язано з замахом на життя Торна. Проте вона напружена.

Хоча, можливо уся справа в тому, що це може вплинути на отримання магічної ліцензії та рекомендації, що перевіряють при прийомі на службу.

Звісно, дехто сказав би, що їй, як принцесі, можна не турбуватися про майбутнє, навіть якщо вона закінчить академію з найгіршими результатами, однак, як я вже згадував, Високість не схожа на інших аристократів. Вона навіть біситься, коли я зву її Високістю, що змушує мене звертатися до неї так і ніяк інакше.

Можливо Оурен має рацію, і я дивний. Я і сам не знаю як це пояснити, але вона — єдина, кого я хочу підтрунювати.

♕

Пройшовши крізь бар’єр, ми рушаємо до нашого полігону, де мали відпрацьовувати прийоми стихійної магії, вивчати взаємодію різних стихій, їхні слабкості та переваги. Що, звісно, було б неможливо без роботи в команді. В групи нас завжди об’єднували на власний розсуд, зазвичай поєднуючи носіїв різних стихій та змінюючи пари протягом занять. Тож, як два маги вогню, ми з Дерією ніколи не опинялися в одній парі.

До сьогодні.

— Сайрен. Ти в парі з Дерією, — оголошує магістриня, змусивши нас обох здивовано завмерти.

— Але… — починає було вона, та жінка одним суворим поглядом змушує її замовчати, прикусивши губу, — Так, пані, — зрештою зітхає дівчина.

Спочатку ми не розуміємо що коїться, але решту адептів розподіляють за тим самим принципом, і це трохи заспокоює.

— Ви вже знаєте усі переваги та слабкості вашого дару, — веде далі пані Зуран, походжаючи між нами, — Тепер ви маєте продемонструвати як використовуватимете їх у бою проти носіїв своєї стихії. Правила такі ж як завжди: жодних атак вище третього рівня. У випадку, якщо когось з адептів буде поранено, бій негайно зупиняється, щоб адепти або декан цілительського факультету могли надати тому негайну допомогу. Використання артефактів заборонено.

Я? Проти Високості?

Це здається якимось дурним жартом.

Однак, на відміну від мене, її розгубленість швидко зміняється рішучістю, а тіло приймає бойову стійку. Втрачати бали вона явно не збирається.

— Ти так і стоятимеш стовпом? — її питання повисає у повітрі, й я нарешті рухаюся, приймаючи таку саму бойову стійку.

Мені не подобається ідея, що вона може постраждати під час нашого бою. Та в мене немає іншого вибору, крім як бути максимально обережним.

Коли магістриня дає команду почати, Дерія атакує першою. Б’є вихрами та вогняним віялом, відправляючи у мій бік купу крихітних водяних стріл.

Вона відволікає мене, утворюючи різні теплові зони. Бере швидкістю та хаотичними атаками.

У бою двох магів з однаковою стихією, перемагає той, хто глибше розуміє його природу, економить енергію, мислить стратегічно й використовує нестандартні підходи.

В чому-чому, а в розумі Високість має значну перевагу.

Я ж, натомість, маю більший досвід у бою. Тому утворюю навколо себе стіну гарячої пари, що не пропускає її вогонь.

Якби це був справжній бій, я міг би розширити її, пустити хвилею навколо себе, щоб уразити усіх противників в радіусі, обмеженому рівнем моєї магічної сили. Але це тренувальний бій. І я не збираюся нікому шкодити.

Зуран визнає це, як мою перемогу, й зупиняє нас, тож я розсіюю захисну стіну, та зіштовхуюся з ворожим поглядом дівчини.

Схоже, поразка її зачепила. Принаймні так я вирішив.

Та я помилявся.

— Що це було? — шипить вона, наближуючись до мене.

— Стіна пари? — я вигинаю брову, лишаючись на місці, й дивлюся просто на неї. Вона нижча за мене трохи більше, ніж на голову, тож їй доводиться задерти обличчя, коли ми опиняємося так близько, що я відчуваю її запах: трохи солодкуватий та гострий водночас. Кориця. Вона пахне корицею.

— Не вдавай дурня! Ти не атакував мене! Тільки відбивався!

— Щось не пригадую, щоб атаки були обов’язковою вимогою.

— Ти…

— Неймовірний? Кмітливий? Геніальний стратег?

Вона ледь чутно гарчить і відвертається, але не заперечує. Бо я маю рацію. Щоб перемогти, не обов’язково атакувати суперника. Головне — завадити йому атакувати.

Якби вона зробила це першою, перемога дісталася б їй. Вона могла зробити це в першу секунду бою, не давши мені навіть шансу проявити себе. І, якщо чесно, я не розумію чому вона цього не зробила.

Можливо стрес та перевтома все ж більше відзначилися на ній, ніж вона вдає?

— Тобі варто більше відпочивати, Високосте, — кажу я.

— А тобі не варто бути таким самовпевненим! — різко обертається вона, пропалюючи мене лютим поглядом, — Може цього разу ти і виграв, та наступного перемога буде моєю.