26.3

Весь час доки Грісен малював символи для втілення своїх божевільних планів я намагалася звільнитися та дотягнутися до своєї магії. Все було марно, тільки вибилася з сил. Час витікало немов пісок. Хотілося заплакати, але сліз не було. Не хотілося вірити, що ось так і закінчиться моє життя.

Грісен закінчив малювати та, помилувавшись діянням рук своїх, залишився задоволений. Помах його руки й мене підняло в повітря, ще пас і мене розіп'яло та притиснуло до стіни в тому місці, де вона була списана символами. Навіть пальцем поворухнути не можу, тільки спостерігати за тим, що відбувається. Грісен утримує мене без особливих зусиль, більше він не налаштований на пусті розмови. З його губ злітають слова заклинання, повітря навколо розжарюється, дихати важко. Кілька швидких помахів атаме і на моїх руках та ногах з'являються кровоточиві надрізи. Кров стікає та крапає в підставлені посудини.

Відчувається слабкість у всьому тілі, гаряче повітря обпалює легені, може, мені це тільки здається. Перед очима все пливе, і я готова втратити свідомість, щоб не бачити, що буде далі. Але ні свідомість не залишає мене, перед очима спливає спогад. Це не що інше, як спогад, невже я могла забути таке. Здається, що це було тільки вчора.

Над мною схиляється любляче обличчя мами. Вона виглядає чимось схвильованою, на щоках грає рум'янець.

- Мамочко - простягаю до неї руки.

- Маленька моя, мені потрібно, щоб ти допомогла мені в одній справі - говорить вона.

- Що завгодно - легко погоджуюся. Уже пізно, але попри це мені зовсім не хочеться спати.

Мама бере мене за руку та веде у свою лабораторію. Вона проводить тут багато часу, займається дослідженнями. Батько каже, що це дуже важливо і я не повинна відволікати маму. Але мені цікаво, й іноді, коли мама не бачить, спостерігаю за нею через маленьке віконце. Я горда, що нарешті зможу побувати в маминій лабораторії. Мама садить мене в центрі кола, списаного різними символами.

- Сиди тихо - строго говорить вона, попереджаючи мої рухи.

- Що це? - кручу головою намагаючись роздивитися, що вона робить.

- Мені дуже шкода, що все так відбувається, але у мене немає іншого виходу. Твій батько проти того, щоб я проводила цей ритуал, адже наслідки можуть бути - вона замовкає, підбираючи слова - можуть бути не зовсім передбачуваними. Але ти не хвилюйся я все врахувала та прорахувала просто у мене не було часу перевірити свої розрахунки.

- Це новий портал? Той, про який ти говорила? - Мої очі загоряються від захвату. Мама спеціалізується на побудові порталів. Вона розробила всі стаціонарні портали в імперії й, навіть, одного разу перенесла цілий будинок. Вона багато працює над тим, щоб збільшити дальність порталів. На жаль, я не все розумію з того, що вона розповідає батькові. Але знаю, що мама найкраща в цій справі і я дуже нею пишаюся.

- Ні маленька - це не портал - зітхає мама - це інше. Складно пояснити, але я спробую. Ти ж, знаєш, що для того, щоб відкрити портал потрібно знати точне місце, куди тобі потрібно потрапити й ніяк інакше. - Дочекавшись мого кивка, вона продовжує - я впевнена, що при виборі напрямку можливо орієнтуватися не на місцевість, а на живий суб'єкт.

- Як це?

- При побудові порталу ти повинна орієнтуватися не на конкретне місце, а на того, до кого хочеш потрапити.

- А хіба так можна?

- Можна, тільки треба добре знати того, до кого хочеш перенестися, у вас повинен бути зв'язок. Одним словом, це повинен бути хтось близький, з незнайомцем не вийде - пояснювала мама. - Можливо, тобі доведеться відправитися далеко від мене, і повернутися, можливо, ти зможеш тільки за допомогою такого порталу.

- Ти навчиш мене його відкривати? - Я навіть підстрибувала на місці від нетерпіння та захоплення, що мама вирішила посвятити мене у свої розробки.

- Формула трохи складна - сказала мама, немов виправдовуючись - я не встигла її скоротити, але все записала. Те, що я хочу зараз зробити не дозволить тобі її забути. І в потрібний момент вона спливе у твоїй пам'яті в найбільш доступному і легкому для сприйняття образі. - Побачивши нерозуміння, що відбилося на моєму обличчі, вона спробувала пояснити зрозуміліше. - Припустимо через якийсь час, можливо, кілька років, ти захочеш скористатися таким порталом та потрапити до того, хто тобі дорогий, тоді у твоїй свідомість виникне образ, підказка з покроковим планом. Так, ти не зможеш забути чи втратити щось важливе.

Мама намалювала у мене на руках такі ж символи, як і на підлозі навколо мене. Потім вийшла за межі кола та промовила заклинання. Символи засвітилися й ті, що були на моїх руках зашипіли, всмоктуючись у шкіру та злегка пощипуючи.

- Ну ось і все - промовила мама, опускаючись на коліна поруч зі мною. - Тепер щоб не сталося і куди б тебе не занесло, ти завжди зможеш повернутися до Хашера.

- Але чому до нього, а не до тебе чи батька?

- Тобі не буде потреби повертатися до мене або твого батька - її обличчя осяяла лагідна усмішка. - Поки ми живі ми завжди будемо поруч з тобою і навіть якщо ти вирішиш виїхати або втекти, завжди зможемо тебе знайти. Але все ж запам'ятай, коли ти будеш готова, неважливо скільки часу пройде, ти зможеш перенестися до Хашера. Тому що ти потрібна йому, а він потрібен тобі. Я не буду зараз все пояснювати, прийде час ти все сама зрозумієш. А тепер йдемо спати - вона поцілувала мене в скроню - і нехай це буде нашою маленькою таємницею, твоєму батькові не потрібно знати про те, що ми робили.

Я пішла спати в піднесеному настрій, а вночі мене розбудила мама. Вона була налякана. Я не встигла нічого спитати, вона знаком показала, щоб я мовчала. Розуміла, що відбувається, щось серйозне та намагалася робити все, як говорила мама. Ми прямували до таємного ходу, коли на сходах з'явилися незнайомі чоловіки. Мама схопила мене на руки та побігла. Ми були майже біля дверей таємного ходу, коли мама скрикнула та зупинилася, потім міцніше стиснула мене. Сховавшись в найближчій кімнаті, замкнула двері й поставила мене на ноги.