Розділ 13. Він не повинен заважати!

Артем Сірковський  проживає в п’ятиповерховому будинку, який знаходиться на сусідній вулиці від дому Вікторії. Це розташування дає змогу легше їм зустрітись. Також майже кожної середи він, після школи, заходить до продуктового магазину, де купує найдешевші чипси, вівсяне печиво. А кожної п’ятниці повертається додому зі спортивного гуртка, о 18:00. Гурток знаходиться в центрі міста, тому, щоб туди доїхати, потрібно сісти на тролейбус №4. Навчається Артем в паралельному 11-А класі, відмінник. З друзями часто, на перервах, ходить за компанію подалі від шкільних вікон, щоб почекати поки вони покурять. Інколи розмовляє з якоюсь блондинкою.

Максим дізнався про нього все, на що тільки був здатний. Він слідкував за ним. За кожним його кроком. Непомітно дізнався й дослідив інформацію про Артема. Хлопець, через таке часопроведення, навіть не помітив як прийшла зима і все навколо засипало снігом. Через два тижні Новий рік, але Максимові байдуже.

Також, під час одного зі слідкувань, Максим застав Вікторію й Артема разом. Вони обоє їхали тролейбусом в кінотеатр. Обоє… Напевно, для них це не вперше. Просто Максим раніше цього не знав і не помічав, але тепер все інакше… Все частіше помічав їх разом. «Тварюка», – думав Максим про Артема кожного разу, коли заставав його з Вікторією. І на що він тільки сподівається. Хоче забрати Вікторію? Ревнощі Максима знищили його повністю. Його дратує кожна дрібниця, кожен набридлий звук. Його дратує Артем. Він ненавидить його.

Артем заважає. Якби його не було, все б було чудово… А й справді! Якби його не існувало, Вікторія не ігнорувала б Максима. Але він є, і він все зруйнував. Але якщо одного дня він все ж таки зникне… Назавжди зникне… Та як це зробити. Максим не може начаклувати, щоб той взяв і зник. Але ж спосіб є… ЙОГО ПОТРІБНО УСУНУТИ.

***

Максим довго думав про те, що можна зробити з його конкурентом та ворогом, щоб той більше не заважав. Через це почала боліти голова, також спрага почала приносити дискомфорт. Тому хлопець вирішив зробити собі гарячого чаю. В таку зимову погоду чай – це рятівник.

Максим хотів спокійно його попити, без всіляких там батьків. Але все ж таки на кухні сиділо розчарування. Батько. П’яний батько. Хлопець хотів вже повертатись, але спрага перемагала його, тому нічого не залишилось як зайти.

Максим, не помічаючи старого, набрав повний чайник води й поставив його на плиту закипати. Дістав чашку, насипав туди сухого чайного листя. А далі… Максим не знав, що робити далі. Обернутися й дивитись на старого… Неприємно… Тоді ж що?

Та все ж батько порушив спокій хлопця:

– Що це ти, чаю в-вирішив собі зробити? Ха-ха…

– Тобі яке діло?

– Ти що, здурів. Як ти зі с-с-в-воїм батьком розмовляєш, суко!

– Помовч нарешті вже…

– Ти ба який, злий. Дорослий вже? Не б-боїшся мені грубити? Ну і м-молодь пішла… В мої роки, за таке, батько… Б-батько бив по морді… Кулаком! О як! Ой…

– Йди спати, алкаш…

– Хто? Я? Пф…

– Ти! А хто ж і ще в цьому домі алкаш? Ах, точно, мачуха ж ще є. Такий ж алкаш, як і ти!

– Ти дивись який… Ха-ха-ха… Чого т-такий з-злий?

– Сам здогадайся, алкаш.

– Що мені вже в своєму д-домі випити не м-можна? Ой…

– Це не твій дім!

– А, точно, це ж халабуда того хруща старого… І дім… Дім т-твоєї мамки шльондри…

– НЕ СМІЙ ПРО НЕЇ ТАКЕ ГОВОРИТИ!!! Шльондра це твоя співчарниця!

– Охренів, малий? Хоча… ай! Всі ці жінки шльондри. Це в них у крові! О як!

– Що ти верзеш?

– А що? Ти ж вже д-дорослий, маєш знати… А ти що, з дівчиною ні разу не лизався, не лапав за цицьки їх? Не трахався? Ха-ха-ха-ха-ха! Тепер ясно, чого ти такий тупий в таких питаннях, і чого т-такий з-злий… Ой…

– ЗАМОВКНИ!

– Ой, погляньте, злиться… Правду к-кажу? Ха-ха-ха! Розчаровуєш ти м-мене… Я в твої роки стільки тих баб перетрахав, їм ради не було… Поки твою мамку не зустрів… Ну вона була вправною в ліжку… Цього я заперечити не з-зможу… Трахати її було приємно… Але! Але шльондрою була!

– Замовкни нарешті… Йди в кімнату… – сказав Максим, стиснувши кулаки й тримаючи у собі сльози.

– Замовкни, з-замовкни… Дістав вже! Баба! Ниєш! Скільки можна… Га? Скільки? Знаєш, ти маєш вимолити в мене прощення, тоді бити не буду. Хороша п-пропозиція, правда ж?

Після цього батько розщіпнув свою ширінку на штанях, спустив трохи спідню білизну, а тоді ж дістав свого прутня й додав: «Працюй».

Максима одразу ж охопив страх. Його серце божевільно забилось, а руки почали тремтіти. Батько дивився на нього й божевільно сміявся. А тоді промовив: «Жартую! Ха-ха-ха-ха!». Він надягнув назад труси й защебнув ширінку. Регочучи й ледь тримаючись на ногах, пішов до своєї кімнати. А Максим залишився на кухні. Його руки досі тремтіли.

***

Гарячий чай добряче заспокоїв хлопця й втамував тремор рук. Але ця ситуація надовго закарбувалась в пам’яті юнака. Батько ненормальний… Він хворий! Якби ж і цей зник. Зник назавжди…