Розділ 10. З тобою під дощем

Майже кожного дня Максим писав Вікторії. Він більше не боявся як раніше. Листування з нею закривало його від зовнішнього світу, сповненого нестерпної реальності. Реальності в якій він жив всі сімнадцять років.

Вона рятувала його. Приносила часточку щастя, якого так не вистачає. Максим по-справжньому закохувався в неї ще сильніше з кожним наступним днем. Її прекрасний образ допомагає заснути.

Для нього існує лише вона. Інші дівчата викликали в Максима огиду. Він не помічав їх, адже в його очах вони були лиш пустим місцем. Їх обличчя були розмити й однотипними.

Тільки Вікторія жила в серці Максима, гріючи хлопця. Вона перше й найміцніше кохання, яке у нього було. Тому ці почуття так важливі, тому йому подобається щось відчувати до неї. Вона особлива. Вона неперевершена.

Від неї неможливо відвести свій погляд. Навіть зараз, сидячи за партою, Максим зачаровано дивиться як вона гортає свою книгу. Саме в школі хлопець найчастіше її бачить. На кожному уроці, на кожній перерві. Коричневе волосся дівчини елегантно огортає її щічки. Воно ховає її вишукані вуха. Волосся Вікторії розплетене, а це додає їй більшого шарму. В такі моменти вона ще більш зачаровує. Але все ж таки для Максима вона завжди чарівна.

Також, коли він дивиться на неї, час, немов зупиняється. Зараз перерва, і вона триває цілу вічність… І ця вічність допомагає насолоджуватись такими моментами. На щось інше хлопець не дивився, взагалі не помічав. Але, тільки-но Вікторія погляне на нього, помітить погляд, Максим червоніє й ховає свій. Тоді ж сконцентровує увагу на чомусь іншому. Ось як зараз. Він відвів погляд у бік вчительського столу, де стояла Аня, яка, як завжди, підлещувалась до вчителя. За цим спостерігати цікаво, адже добряче веселить. Веселить від того, як Аня намагається випросити хорошу оцінку, адже тільки на хороші вона заслуговує. Що ж і ще, як не це.

Після невдалої спроби вона, як завжди, розвертається й розчаровано повертається на своє місце. Вона проходить повз Максима, постійно помічає його погляди на собі. Через це зверхньо й нахабно обливає його з ніг до голови своїми. Максим відчуває це на собі. І це не дуже комфортно. Але вона залишає по собі приємний слід. Від неї приємно пахне парфумами. Цього точно ніхто не стане заперечувати.

Сьогодні вона одягла сукню білого кольору, яка підкреслює її струнку фігуру та красиво сформовані груди. Але Максим не помічав її, як і інших. Та й взагалі Аня нестерпна людина. Зверхня, нахабна. Єдина донька в багатій сім’ї. Також її ставлення до інших людей, а особливо до Вікторії, дратує Максима. Він готовий в будь-який момент сказати їй все, що про неї думає. Але стримується. Вже дуже довго.

***

Коли учні відсиділи останній нудний урок математики, з полегшенням вилетіли в коридор. А згодом опинились на вулиці. Було прохолодно. Осінь давала про себе знати. Артур попрощався з Максимом, побіг по своїм справам.

На небі об’єднувались дощові хмарки в одне ціле. На землю потроху почали падати крапельки дощу.

Максим одиноко стояв під накриттям, біля входу. Він чекав Вікторію, адже давно не проводив її до будинку, де вона живе. Чекав доволі довго, краплі дощу збільшувались у кількості. Здавалось, що її давно немає в школі, пішла раніше і Максим не помітив цього. Але все ж таки її миле личко зненацька з’явилось біля Максима.

  – Ти що тут робиш? Чому додому не пішов?

– Я? А… Я тебе чекав.

– Мене? Йой, та не варто було. Міг би вже давно піти додому. Я ж трохи затрималась…

– А що ти робила?

– Спочатку пішла в туалет. Потім пішла до Оксани Петрівни, адже вона попросила зайти до неї. Говорила про всяку маячню, що треба підтягнути оцінки із зарубіжної. Не знаю навіщо їй це…

– Зрозумів.

– То, ти зі мною пройдешся?

– Так.

– Добре, якщо вже чекав, то ходімо. Але бачу, що дощ почався. Дуже вчасно…

– Нічого не вдієш.

– Це точно. Ну, йдемо, поки він маленький.

Після цього вони обоє покинули накриття, яке ховало від дощу.

– Віка, а тобі подобається якась музика? – зацікавлено запитав Максим.

– Звісно. Багато пісень подобається. Я насправді слухаю те, що до душі припало. Немає якихось там особливих критеріїв до музики і їх авторів.

– Зрозумів.

– А тобі?

– Мені от найбільше подобається один єдиний гурт.

– Який?

– Deftones.

– Гм, ніколи не чула.

– Справді?

– Так. Не впевнена навіть, чи коли-небудь чула хоч одну їх пісню.

– Раджу послухати. Це неймовірний гурт.

– Он як. Deftones… Добре, я запам’ятала. Послухаю якось.

Максим і Вікторія поволі крокували тротуаром. Дощ ставав все сильніше. Тепер одяг почав мокнути.

– Віка, тобі не здається, що дощ більшим став?

– Твоя правда. Чорт.  Поглянь, – вказала на автобусну зупинку, – побігли туди, перечекаємо трохи.