Розділ 7. Зимові канікули

Зимовий холод остаточно заполонив навколишнє середовище, містечко, в якому вже декілька місяців проживає Максим зі своєю родиною. Снігу намело по коліна. Деякі стежинки ще досі ніким не розчищені. Тяжко дістатися потрібного місця, проте люди своїми ногами витоптали свої стежки. Різноманітні сліди, різного розміру та форми, простягаються через вулиці. 

Ранки темні, немов ніч. Та це не зупиняє дорослих людей йти на роботу, а школярів йти до школи. 

Разом із холодом наближаються зимові канікули. А це означає, що скоро всі люди будуть зустрічати Новий рік. Але ця новина зовсім не приносить щастя Максимові. Адже він не знає, що таке святкування Нового року. Його батьки зовсім і не цікавляться якимись там святами. Максимум нап'ються до посиніння і ляжуть спати. І жодних подарунків ніколи не було під ялинкою, адже самої ялинки ніколи ніхто не приносив додому. Лише рідна мама робила це, на Святого Миколая. Клала подарунок під подушку своїм дітям.  

Та й взагалі, провести зараз з батьками канікули -  найгірше, що може бути. Багато днів бачити їх - нестерпно…

Якщо скоро канікули, значить, що в школі закінчується перший семестр. Половина восьмого класу, навчального шляху, вже пройдена. 

Класний керівник Максима, Оксана Петрівна, дискутувала зі своїми учнями про зимовий відпочинок та свята. Розповідала про техніку безпеки та як себе поводити в тих, чи інших ситуаціях. Оголошувала результати першого семестру тощо. 

Насправді це не буде кінцем, адже після цього весь клас, та діти інших класів, гуртом підуть дивитися новорічний виступ, який для них підготували третьокласники. Після промови вчительки продзвенів дзвінок, але він оголосив початок перерви. Тому учні поки мають змову перепочити перед початком виступу. 

Компанія друзів Максима (Артур, Марта та Вікторія) зібрались біля парти хлопця. На жаль, Віта не з ними, адже останнім часом дуже сильно захворіла.

         – Хто як буде святкувати Новий рік? – запитала Вікторія.

– Думаю, поїду з батьками в село до бабусі. Будемо там святкувати. – Відповів Артур.

– А я, напевно, просто з батьками буду тут, в місті. А потім плануємо поїхати кудись відпочити. – Відповіла Вікторія.

– А я теж, мабуть, з батьками залишусь тут. В принципі не бачу сенсу кудись їхати. – Додала Марта. 

– Максиме, а які в тебе плани? – запитав Артур.

– Хто? У мене?

– Ну, а в кого ж і ще.

Насправді Максим сильно відволікся, задивився на Вікторію, що сіла навпроти нього.

– Та я взагалі не знаю. – Задумався Максим й продовжив. – Не знаю, що мене чекає, що буду робити...

– Що, геть ніяких планів? – здивовано запитав товариш. 

– Ніяких. Я майже, можна сказати, і не святкую Новий рік. 

– Як? – запитала Марта.

– А чому? – здивувалась Вікторія.

– Та ось так. Взагалі це все мої батьк...

Максим не став далі говорити. Не хотів згадувати їх, і не хотів, щоб його друзі переймалися його сімейними проблемами. Та Вікторія помітила, що щось не так, але все ж таки не стала питати. Так само й інші не наважились щось розпитувати.

– Ну, проїхали. Значить, зараз буде той виступ малявок. Ох, так не хочеться туди йти. Ми що, маленькі діти, щоб це дивитись? – обурився Артур. 

– Вони ж старались! – захистила честь третьокласників Марта. – Не будь таким вже дорослим, ха-ха!

– Ой, від фанатки ляльок Барбі чую! – засміявся Артур.

– Що? Ти здурів?

– А то! Любиш, напевно, гратися з малявками. А від іграшок в магазинах аж слина тече!

– Я тобі зараз дам! 

– Давай!

Марта в ту ж секунду накинулась на Артура. Але вони зовсім не бились, навпаки, вони веселились. Весело боролися, сміялися. Вікторія, спостерігаючи це, щиро посміхалась. І її посмішка зачаровувала Максима. Він дивився на неї, а не на тих двох. В один момент вона нахилилась до Максима й тихенько, мило поглядаючи, заговорила до нього.

– Не можу з цих двох. Ха-ха! Ой і дурники.

– Так. Весела парочка.

– А знаєш, на парочку вони справді схожі. Тільки-но глянь, глянь!

– Твоя правда...

В ту ж секунду Максим і Вікторія поглянули на своїх друзів, а ті помітили це.

– Що таке? – одночасно запитали Артур та Марта. 

– Та нічого! – посміхаючись відповіла їм Вікторія. 

За цією дружньою сценою зверхньо спостерігала Аня, що сиділа на сусідньому ряді зі своєю подругою. Як не дивно, вона одразу почала це обговорювати. Але не встигла почати пліткувати. Адже знову продзвенів дзвінок, який подав учням сигнал. Тепер всі дружно можуть відправитись до актової зали.

***

В приміщенні було доволі прохолодно, адже старі батареї не справляються з великим приміщенням. Їх тепла взагалі не вистачає. Тому всі були у верхньому одязі. Друзі Максима вже зайняли свої місця, окрім нього самого. Дякувати були вільні, і саме біля Вікторії. Не втрачаючи шансу, він хутко зайняв собі місце біля неї. А згодом прийшла Аня з подругою, вони зайняли свої місця останніми. І сіла вона поряд з Максимом. Зверхньо поглянула на нього, а потім нарешті сконцентрувалась на сцені.