Розділ 6. Вихідні

За вікном віяла хуртовина. Білий сніг покривав все, до чого тільки міг доторкатися. В будинку було прохолодно, але тепле покривало зігрівало Максима. Він часто пив гарячий чай, а після цього з головою пірнав у своє комфортне ліжко. 

 І зараз він гріється. Лежить та зачаровано розглядає темно-жовті вогні старої гірлянди, яку хлопець знайшов в коробці речей мами. На щастя, вона досі працювала, тому Максим повісив її навпроти свого ліжка на стіну. Гірлянда додавала особливої атмосфери зимовим вечорам, навіть новорічної. Адже зазвичай батько і мачуха лиш сильно напивалися і ніхто нормально не святкував в цей чудовий новорічний день. Ця дрібничка піднімала настрій, як і думки про друзів, про Вікторію. Бувало пригадає її, почервоніє, ще глибше зануриться під ковдру. А на обличчі по самі вуха розтягується посмішка, яка ще довго не зникає. 

Зараз вихідні. До школи не потрібно йти. Але так хочеться. Так хочеться побачити її. Навіть на секунду, на хвилину. Не лякає мороз та хуртовини. Нічого не зупинить Максима, щоб побачити її. Та була б можливість...

Образ Вікторії не полишає голову. Думки про неї це справжні ліки. Проте часто ставало сумно, бо розуміння, що така гарна дівчина точно не погляне на нього, зовсім не полишало хлопця кожної ночі. Він вважав себе нікчемою, з яким дівчата почуваються не дуже приємно. Та все ж це його погані думки, нав'язливі. І, напевно, так думає тільки він. Та поки Максим не сильно вірить в чудо. Але надії є. Надії на краще, що Вікторія одного прекрасного дня погляне на нього зовсім по-іншому. 

Від тривалого лежання в ліжку  завжди хочеться пити або їсти. Максим зголоднів, тому довелось покинути своє тепленьке й комфортне сховище. 

Відчинивши свої двері він спочатку визирнув, щоб дізнатися обстановку. В коридорі було темно, як і на першому поверсі. Це означало, що його батьки в кімнаті, а це шанс спокійно повечеряти. Без жодних нарікань, сварок, принижень. Жаданий спокій! Ось він, вже в руках хлопця.

Без зайвих думок Максим пішов до сходів,  що вели на перший поверх будинку. Але, щоб дійти до них, спочатку потрібно пройти повз батьківську кімнату. І все ж вони були там. За закритими дверима ці двоє займалися любощами. Максим чув скрип ліжка та бридкі стони мачухи. Одразу ж, немов хвилі, надійшли спогади з дитинства, коли він чув це майже кожного дня, а одного разу, навіть і побачив власними очима… "Ну і гидота", – подумав хлопець. Тому він не став довго затримуватись, і вже через декілька секунд стояв біля обіднього столу на кухні. 

З їжі був лиш сухий хліб, декілька яєць та кетчуп. Максим поставив чайник закипати, а потім взявся смажити яйця та хліб для імпровізованого сандвіча. 

Віртуозно готував, немов ті самі кухарі з телевізійного шоу, яке постійно дивиться мачуха. Це все доволі іронічно, адже жінка готувала сама дуже жахливо, проте часто критикувала тих кухарів, що робили це набагато краще за неї. 

Через декілька хвилин все було готово. В чашці парував свіжий зелений чай, а на тарілці вмостився сандвіч з яйцем. 

Максим, не поспішаючи, пив гарячий чай, хрумкав свою смачну яєчну страву, дивився у вікно. За ним було темно, лиш проглядався біленький сніг, що вдарявся у вікно. На другому поверсі батьки досі займалися любощами. Не дуже приємно було це слухати, але фільм, який показувало вікно, відволікав. 

Допивши повністю свій чай Максим посидів ще декілька хвилин на стільці. І він зрозумів, що хоче ще. Хоче ще раз поїсти, адже одного сандвіча замало. Тому підвівся з місця й прийнявся знову куховарити.

***

Наступного ранку було дуже “приємно” бачити батьків і згадувати, чим вони займалися вчора. 

Мачуха покликала Максима на кухню. За столом сидів батько. Хлопець не став стояти посеред кухні, тому також сів за стіл. 

– Ти брав яйця? – розлючено запитала мачуха.

“Чорт”.

– Брав...

– Для чого?

– Я хотів їсти.

– Ну і що? Не міг дотерпіти до сьогоднішнього дня? Ти ж бачиш, їх і так мало!

– Ну, але ж…

– Нічого і ніколи не розумієш! Береш все без дозволу! Виріс вже, і думаєш тобі все можна?!

– Я...

– Що ти? – розлючено запитав батько.

– Я хотів їсти! Яйця і так завжди можна купити. 

– Яке купити? Я тобі що, багатій!? Ще яйця йому кожного дня купуй. Може, будеш ще кожного дня жерти ковбасу? Стейки? Креветки?  

– От-от! – додала мачуха. – Наглості вже немає меж!

– Не доходить до тебе. Пояснюй, пояснюй! Тьху! Таке ж тупе, як твоя мамка. 

На очах Максима від кожного слова батька з'являлись сльози. 

– Якого чорта ти ревеш? Ти що, баба?

– Та пішов ти... – тихо промовив Максим.

– ЩО ТИ СКАЗАВ?

Батько почув, що сказав Максим. Він підвівся зі свого місця й підійшов до сина. Тоді ще раз запитав: "Що ти сказав? Я ще раз питаю". Та Максим мовчав. Від цього батько ще більше розізлився, замахнувся своєю долонею. І тяжка рука зі всієї сили вдарила потилицю хлопця, від чого Максим сильно вдарився носом об стіл. І в той ж момент з нього хлинула гаряча кров.