Розділ 5. Вона прекрасна

Сьогоднішня ніч була вперше такою приємною та легкою, адже Максим бачив чудовий сон. Зовсім не такий як завжди. Яскравий, теплий, комфортний. Кошмари кудись сховались, а на їх місце прийшов довгий сон, в якому була Вікторія, красива однокласниця. Єдина дівчина з класу, що, напевно, точно сподобалась Максиму. До цього йому подобалась одна дівчинка тільки раз, але ще в другому класі. Та й вона, як виявилось згодом, була такою ж як інші, принижувала його за спиною. 

Хлопець, прокинувшись, майже і не пам'ятав цей чудовий сон, що доволі сумно. Проте більше переважали позитивні емоції, отримані від побаченого. 

Та все ж таки ранок не міг бути таким хорошим. На першому поверсі, із самого рання, його батьки сварились. І сварились так, що навіть Максим це чув дуже чітко, немов вони були прямо біля нього. Отже, хороший настрій вже зруйновано. 

Вони про щось сперечались. Та Максимові було байдуже. Байдуже на їх кляті сварки, що вже сидять в самих печінках. "Тупі дорослі", – часто думав Максим. "Щоб ви вже здохли", – майже кожної ночі хлопець кляв батьків. Та навіть зараз він стояв і дивився на них, в голові лунало лиш одне: "Та здохніть ви нарешті!".

Батько помітив погляд сина.

– Якого чорта ти вилупив свої очі? Іди до своєї школи! 

– Якраз збираюсь...

– Іди-іди, вуха розвісив, сук... – влізла мачуха, та батько її перебив.

– А ти, суко, закрий рота, йди пери мої речі! Мені треба на співбесіду. Через декілька годин. А ти витрачаєш час і нервуєш мене! Ще вчора мала це зробити! Шуруй! Щоб висохли за годину!

– Ідіот, ти нічого вчора не казав!

– А сама не могла здогадатися. Чи тобі треба як малій дитині показувати. Носом ткнути?!

– Як воно все має висохнути швидко?

– Твої проблеми! Пішла прати, бігом!

Максим не став далі слухати це безглуздя. Повернувся до своїх справ. І вже через деякий час був на вулиці. Прохолодній вулиці, холодного листопада. Скоро буде зима, тому температура повітря поступово знижується. 

Максим як завжди блукав тими ж самими місцями, що бачить майже кожного дня дорогою до школи. Та цього разу його голова була забита трохи іншим. Стало неймовірно смішно від того, що батько йде на співбесіду. 

“На роботу... Він? На роботу, серйозно? “

“Хах, смішно”.

***

В школі було тепло, тому увійшовши в середину його окуляри одразу ж запітніли, вкрившись біленькою плівкою.  

Піднімаючись сходами, він зустрів Аню, що також піднімалась ними. Вона була попереду, Максима не помітила. Одягнена в пальтечко рожевого кольору, граційно й вишукано крокувала сходами. Її русяве волосся повторювало за рухами тіла, таке ж граційне. Коли вона ось так мовчить, справді приємна оку. Одразу ж не скажеш, що в неї такий складний характер. Вона насправді красива, навіть дуже. Її риси обличчя досконало вишукані, та все ж таки зверхнє ставлення до інших людей руйнує хороше враження про неї. 

Коли вже нарешті Аня дісталась останньої потрібної сходинки щось сталось, все пішло не за планом її вишуканої ходи. Вона здається послизнулась. І хто знає, щоб з нею було, якби не Максим. Він моментально кинувся до неї, встиг спіймати. 

Якби хтось подивився на цю сцену зі сторони, одразу ж подумав, що це фільм якийсь. Адже ця ситуація геть нагадує кліше-сцену з якоїсь другорядної романтики. Аня навіть почервоніла, як головна героїня, а Максим дивився на неї та міцно тримав. 

Але все-таки не став довго грати в мовчанку.

– Ти в порядку? Все добре? 

– Е-е...

– Будь обережніше наступного разу.

– Н-не лапай мене!

Аня моментально відірвалась від обійм Максима. Зверхньо підняла свого почервонілого носика й продовжила йти туди, куди йшла. А Максим на декілька секунд завмер. "Не дочекаєшся подяки від неї", – думав хлопець.

Так все ж таки куди вони йшли... Ах, сьогодні у Максима його перша лабораторна робота з хімії у восьмому класі. 

Весь клас поділили на окремі групи. Ну як поділили, учні самі утворили їх. Артур з Максимом теж утворили свою. До неї, так як друг Максима добре знайомий з ними, увійшла Вікторія з подругами. Отож, це не може не радувати! 

– Може назвемо якось нашу групу? От саме, щоб на урок хімії. – Запитав Артур, захоплено махаючи руками.

– І які пропозиції? – запитала Марта, дивлячись на хлопця з насмішкою. Доброю насмішкою.

– Ну, наприклад, – задумався Артур на мить і продовжив, – мені подобається назва “Безумні хіміки”. Як вам?

– Безумність точно про тебе, але не про нас. – відповіла Марта, показуючи на всіх інших з групи.

– Що-о?! – вигукнув Артур.

– Ха-ха! А мені подобається ця назва. – Додала Віта. 

– І мені! – Вікторія теж не стала чекати.

Артур поглянув на Максима, очікуючи відповіді. Хлопець на мить засоромився, але все ж видавив з себе слова. 

– Мені також подобається.