ЧАСТИНА 1. Розділ 1. Переїзд

Переїзд в нову оселю та нове місто – зазвичай, справжній стрес. Адже ви покидаєте місце, яке стало неймовірно рідним та близьким, яке було вашим домом. Ви покидаєте місце, до якого звикли. Інколи це потрібно, а інколи змушують обставини. І це сталось з чотирнадцятирічним хлопцем. Звуть його Максим. 

Він покинув квартиру, що була його домом всі чотирнадцять років. Проте він так не думав. Він справді так не вважав. Фактично – це дім, а насправді – пекло. Пекло сповнене постійних скандалів та алкоголю. Рідний батько разом з його новою жінкою вели розгульний спосіб життя. Загалом ці обоє підходили одне одному. Обоє люблять випити до втрати свідомості, а найбільше люблять принижувати свого сина. Жахливі люди…

Максим не лише змінив місце проживання, його чекає ще зміна школи. Думаю, що і колишня теж не відрізнялась від рідної квартири. Те ж саме пекло, де постійно над ним насміхались та зовсім не хотіли приймати у свій колектив. Максим був відлюдником у власному класі та школі. Він був ганчіркою, якою можна витерти бруд та згодом викинути. 

Отож, нове містечко. Хоча для хлопця воно не було новим. Адже це рідний дім його матері, де він в дитинстві частенько бував. Максим сидів на сидінні й дивився у вікно машини. Споглядав тутешні краєвиди. Старенька Таврія поволі рухалась поміж інших машин, незграбно пускаючи вихлопні гази. За кермом сидів батько хлопця, що курив свою третю сигарету від початку поїздки. Поряд сиділа мачуха, яка говорила якусь маячню чоловікові. Жалілася на те, що переїжджають в будинок якогось “старого дідугана”. Вона думала, що буде щось крутіше, розкішна вілла. Дурна й наївна жінка. Через це розгорівся скандал. Ще один… Класичний сценарій звичайного дня цієї сімейки. Проте Максим зовсім не зважав на них, адже звик. Та й взагалі для нього це лиш трата часу та нервів, хоч все ж таки його це по-справжньому дратувало. Але він намагався відволіктись. Вони їхали до нового будинку. Будинок цей належав рідному дідусеві Максима, що був батьком рідної матері хлопця. Дідусь, на жаль, помер декілька днів тому. Все ж був старим та немічним, самотньо доживав останні миті. Його дружина, а також бабуся хлопця, померла ще п’ятнадцять років тому. Максим зовсім не знав її, чув лиш розповіді про неї. Дідусь її кохав…

 Смерть старого стала хорошим шансом для батька змінити місце проживання. Він точно скористався цим. Сам Максим глибоко в душі розумів, що батько не мав ніякого права отримати цей будинок. Він належав мамі. Тільки їй. І хто дав право йому так просто переїхати, невідомо… А також неймовірно неприємно те, що ніхто й не збирався відвідати похорон. Дідуся ховали зовсім чужі люди.

Після недовгої дороги, сповненої смородом сигарет та криків, родина прибула до місця призначення. Двоповерховий будинок всім своїм видом показував, що тут жив самотній дідусь. Весь в тріщинах, старенький та блідий. Але все ж таки виглядав дуже естетично, аже дідусь був доволі заможним в молодості. Поряд також примостився гараж. В середині все було сіре та також старе. На підлозі лежали потерті килимочки. У вітальні красувався раритетний телевізор та шафа, за склом якої струнко стояли книги з творами українських класиків, чашки, одним словом, сервіз. А також були карикатурні статуетки, які Максим любив розглядати в дитинстві. Кімнати теж не були сповнені яскравих кольорів. У ванній світилась одинока лампочка, яка не мала потужності повністю освітити територію. Та й взагалі все світло від лампочок в будинку було якимось темним та холодним. На кухні ж все лишилось так, ніби дідусь ось-ось прийде й приготує собі щось. Ба навіть лишився якийсь приємний запах. Такий рідний. До болю рідний запах. 

Максим обрав собі комфортну та невеличку кімнатку на другому поверсі. На жаль, через декілька кроків була нова батьківська спальня. Вибір був невеликим, бо на другому поверсі було лиш дві кімнати. Але, якщо б і був великий вибір, хлопець все одно обрав би цю. Адже в цій кімнатчині колись проживала мама. Тут ще залишились деякі її речі. Лишились спогади про неї. Кожна річ належала їй. Це місце досі пахне мамою. Максиму одразу ж стало спокійно на душі, коли присів на ліжко, акуратно застелене. Дідусь дуже непокоївся цим, чистотою та речами рідних йому людей.

Тепер почнеться нове життя, адже вже завтра перше вересня. Нова школа та однокласники. Максим лежав на новому ліжку й роздумував над усім, що приходило в голову: переїзд, будинок, батьки, школа, нові люди. Так він і заснув, повністю потонувши в роздумах, адже це все втомило його. Навіть було вже й байдуже, що батьки можуть будь-якої миті влетіти до кімнати з криками. 

***

Ранок. Максим як завжди вмився прохолодною водою, з'їв скибу сухого хліба, бо нічого іншого не було. Мачуха ще спала, а батько вже встиг прилаштуватись на дивані біля телевізора. Він дивився якісь новини й пив пиво, здається, своє улюблене Жигулівське. Безтурботно чесав своє пузо та пускав відрижки. Нічого нового… Це їдина робота, яка завжди приносила йому незабутнє задоволення. Одним словом, блаженство.

Максим вдягнувся в чистий випрасуваний одяг, який сам виправ ще на квартирі. На жаль, одяг був вже старим, адже новий ніхто купувати точно не збирався. Хлопець витер свої окуляри й згодом одягнув, дивлячись в дзеркало й поправляючи волосся. 

“Сподіваюся, виглядаю добре”.

Ще навіть не звикнувши до нового місця, хлопець мусив вже повністю влитись у нове життя. 

Батько навіть не зреагував, коли його син пройшов повз нього, рухаючись до вхідних дверей. Максимові було, насправді, байдуже. Він взув свої потерті кросівки білого кольору фірми Найк, ще раз поглянув на своє відображення у дзеркало, що висіло самотньо на стіні над полицями зі взуттям, й сумно вийшов на двір.