2 (2)

Я нервово переступила з ноги на ногу. Мітка псевдодракончика буквально в’їдалася в шкіру. Я відчувала, як вона з кожною секундою стає все більш невіддільною частиною мене. Ще кілька годин… Або навіть хвилин, і невідомо, чи зможу я розправитися зі слідом, який видає в відьмі відьму і горить, наче клеймо. Або краще сказати, наче вказівка «ось вона, винуватиця всіх проблем цього села, треба негайно її спалити».

Можливо, у мене починається параноя, але не здивуюсь, якщо Озер вигукне щось подібне, коли мене забиратимуть до в’язниці.

Я вже навіть вживаю «коли», а не «якщо» у своїх думках.

– Допомагатиму? – запитально вигнула брови я. – Власне… А що відбувається?

– Знайомся, – Мейрі підскочила до мене і взяла під лікоть. – Давет ан Ріс… Маг зі столиці. Прибув до нас… Лорде Давете?

– Займатися вивченням магічних аномалій та рівня впливу сили боліт на чари, – повідомив Давет. – Для подальшої адаптації обдарованих у світі та обрання максимально зручного розташування нових магічних академій. Хочу поставити кілька експериментів.

Я не сумнівалась, що розповідь про вивчення аномалій та магічну академію серед болота – цілковита дурня. Звісно, у нього є якась темна мета, і вона не настільки виражено магічна. Я могла собі уявити, як граф Озер погоджується пожертвувати одним селом для чорного ритуалу, але не як він дає дозвіл на зведення навчального закладу для відьом.

– Тож на мене чекає багато польових робіт, – провадив далі Давет.

– Лорд ан Ріс вирішив оселитися саме в нашому селі, – заторохкотіла Мейрі, – бо тут наймальовничіша природа…

– Найпотужніше джерело магії, – зі скромною усмішкою пояснив чоловік, ігноруючи спроби Мейрі взяти його під руку та підсунути до себе.

– І обрав для цього вільний дім коваля. Сама знаєш, Велько давно на болоті згинув.

Наш коваль зник три роки тому після інциденту, про який я воліла б не згадувати. Його будинок був поруч з моїм. Називайте мене злою, але це блаженство – не чути ані Велькових розмов, ані гупання його молоту.

Ні, я нелюта лиха відьма, що бажає комусь лиха тільки через неприємні звуки. Велько… Ні, навіть думати про це огидно.

Крім того, зараз не до спогадів. Здається, тепер я матиму нового неприємного сусіда.

– Я мало що знаю тут, і мені повідомили, що на болотах легко заблукати, а я, знаєте, не хочу випадково загинути у трясовині, – Давет продовжував вивчати мене своїм сріблястим поглядом, вперто ігноруючи Мейрі. – Тож мені сказали, що я можу скористатись допомогою місцевої чарівниці, леді Алекти. Здивований, що тут так поважають настільки юну дівчину.

Він вклонився. Я трішки зашарілась. Мені вже двадцять чотири, за людськими мірками – давно пора заміж, але ж я не людина. А для ельфійки чи навіть напівельфійки – справді юна. Ми з Даветом, напевне, ровесники, по ньому теж мало що можна зрозуміти.

Гострі вуха і тонкі риси обличчя легко видавали в чоловікові молодого напівельфа. Але не варто обманюватись расою, це не завадило йому погодитись на умови графа Озера.

– За описом, щоправда, я думав, що матиму справу з літньою пані, – додав Давет.

– О, це бабуся Алекти, – заторохкотіла Мейрі. – Вона померла не так давно, але в Бежелі досі її згадують, і в нас в селі також…

Я кахикнула.

– Не хочу вас перебивати, але провідником на болотах може стати будь-хто з місцевих. Я не знаю жодних потаємних куточків абощо… – я брехала, але про це Даветові дізнатися нема звідки. – Звичайна дівчина, лише знахарюю. І у мене багато справ. Я займаюсь лікуванням жителів села.

– Та у нас зараз всі здорові, – махнула рукою Мейрі.

– Тварин теж підліковую…

– Ніби все в порядку, – продовжувала клята старостина дочка.

– Я допоможу вам, а ви допоможете мені, – широко всміхнувся Давет. – Хіба маги не повинні триматися разом?

Повинні, але ти ж перший підставиш мене, чоловіче!

Проте я не сказала цього вголос. Якщо він планує щось небезпечне, справді краще триматися біля нього. Так я зможу спинити його і розвалити найпідступніші плани.

– Гаразд, – не надто радісно зронила я, – справді, як… чарівниця, я радо допоможу вам. В міру своїх скромних сил, звісно.

– Переконаний, що вам все вдасться, я не планую нічого… Важкого чи небезпечного, це просто дослідження.

– Чудово, – кивнула я.

Зараз скажу їм, що з завтрашнього дня готова приступати до справи, але зараз дуже зайнята.

– Ми йдемо до Велькової хати наводити лад, аби лордові Давету було комфортніше, – втрутилась Мейрі. – Ти з нами?

О ні. Ще тільки цього не вистачало. Хата коваля – це один величезний доказ, який… Ні, я повинна все проконтролювати, інакше в кайдани мене закують вже завтра.

– Звісно! – штучно всміхнулась я. – Тільки давайте спочатку вип’ємо чаю…

А я поки вигадаю, що робити з домом проклятого Велька.