Неонова

Людина

Краплі із неба, падають на людям на лиця.
Міцно втискаючи, болем тримаючи, прагнучи з ними розбитись.
Падають неба, склом ріжуть стомлені руки,
Їх серце волає, і миру не знає, хоча і кричить без звуку.
Хоча і не знає, що стуку немає і більше уже не заб'ється,
Я бачу цей відчай, і дивлюсь у вічі, на відстані в декілька терцій.

Поки дощ іде, і час іде.
Я стараюсь усіх врятувати,
І казати, що я не винна,
Поки злива йде, і час іде,
Я стараюсь усіх врятувати!
Хоча я лиш звичайна людина.
І не можу це контролювати. (3)

Краплі із неба... Краплі з розбитого неба!
Схожі на душі, які когось душать, бо більш їм нічого не треба!
Їх вже не зашити...Їх вже не навчити жити,
Їх просто немає, й рука не пускає усіх кого треба пустити...
І хто я така, щоб їх вчити життя,
Коли я така сама людина!
І так само страждаю, хоч болю не знаю, у невиліковних судинах...

Юлія Богута

Подобається

#1786 в Різне
#432 в Поезія

У тексті є: війна, вірші, кохання

Відредаговано: 16.05.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись