Подивись, мене знов переповнює крик,
Проривається диким вогнем крізь легені.
Я не знаю, чому, але хтось просто звик,
Не звертати уваги на інші гени.
Не дивитись на інші потреби, слова,
І вбивати, травити, немов це нормально.
Забивати у кришку надгробка гвіздка,
Ще й шукати собі в голові виправдання,
Мов «Інакше ніяк», мов «Це складно», - ще б пак.
Наче важко лиш їм, і воно того варте.
А мені дуже легко, я ж просто дивак,
У якого замало життєвого гарту.
У якого багато здоров'я, життя,
І ще більше бажання надибати сили.
Подивися, я — хвора і так без кінця,
Подивися на мене, я надто щаслива?
Все зриваюсь на крик, наче це все дійде,
І вогонь спалить біль, нікотин та проблеми.
Хоча й знаю, що дурість людей не пройде,
Тому мовчки пускаю цей дим у легені.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
