Віднеси мою душу, пішком, аж до дна океану.
Кудись в надра землі. У зрачок сіро-синіх очей.
Я торкатимусь хвиль, лікуватиму там свої рани,
І на скелях шептатиму, наче ось та Лорелей*.
Я нестиму свій камінь, свій хрест до причалу,
Як Сізіф* свою долю смиренно приймав.
Я піддам чорну сушу холодному шквалу,
Тільки б ти мою руку надійно тримав.
Рознесу усі дамби, всі кордони і стіни.
Моя віра зітре всю печаль із землі.
Краще жити у мирі, в руїнах,
Ніж у замках сваритись, в теплі.
Віднеси мою душу пішком в Маріанський жолоб*.
Я розколю планету на полюси і на шматки.
Люди надто дурні. Їх потрібно покласти у короб,
Щоб вони від безвихіддя стали читати книжки.
Щоб хоча б їм дійшло, що ми всі на одній плотині.
І разом - ми є сила. А нарізно - тріщини в склі.
Скільки часу вам треба? Ми всі у одній трясовині.
І скоро розщепимось в атоми, станемо маревом в тлі.
Поясни мені, Всесвіту. Дай мені сили збагнути,
Чому ми цій планеті стали настільки чужі?
Покажи мені, Космосе, як усю дурість забути,
І у світі істот погасити свої платежі?
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
