Неонова
Кладовище старих кораблів
Кораблі доторкались бортами дна,
Щоб хоч якось знайти себе в цьому світі.
А над ними хиталась холодна піна,
Поки там, над водою, шумів сильний вітер.
Все жбурляв її верх, щоб дістала вона
Чорних хмар грозових, блискавицями грітих.
Тільки знаєш, старався той вітер дарма.
Те що має на дні бути, буде жевріти.
Буде мовчки лежати в густому піску,
З кожним днем опускатися нижче і нижче.
Доки тихо не вгрузне по саму корму,
Доки мулом не стане заповнене днище.
І доки не вдасться знайти й моряку,
Те місце, що так божевільно кличе.
Він витре солону від сліз щоку
І буде дивитись як вітер свище.
Поки гребні води будуть вище і вище,
Підійматись з піною до самих хмар.
Він поклониться власному кладовищу,
І тій сотні померлих між ребер примар,
Що ночами вдирались йому на горище,
Потрапляли на стомлений часом радар.
Який він ненароком в собі ж і знищив,
Коли мірно старів і про все забував.
Той моряк доторкнеться ногами до дна,
Щоб хоч якось знайти себе в цьому світі.
Поміж пальцями рук закричить глибина,
Над чолом промайне непокорний вітер,
І захоче здійняти його до човна,
Обійняти теплом блискавиць, відігріти.
Тільки знаєш, старався той вітер дарма.
Те що має на дні бути, буде жевріти.
Відредаговано: 16.05.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
