Весна непомітно пробралась під шкіру, немовби квітуча повільна отрута.
Забралась крізь подих пилком і ростками, та мріє пробратись у груди.
Обплести стеблом мої стомлені ребра й немовби з землі пророститись.
Втопити мене у моїх же легенях, і тихо й собі розчинитись.
Залишити тільки на шкірі сліди: трояндами, димом й думками.
Чорнильними криками вниз по руці, віршами, рядками, словами.
Я все ще ненавижу весь її цвіт, хоч здихатись все ще не можу.
Бо світу байдуже, на те, хто я є, начхати на гени та ношу.
На те, що вбиває мене уві снах, а потім вбиває й надворі.
Коли я стикаю від болю горлянку, немовби примарні долоні,
Що здатні на мить врятувати від всього, від тисяч людей у повітрі.
Одного жахливого теплого дня, троянди, як рани розквітнуть.
Здиратимуть шкіру і нових людей, колотимуть все, що торкнеться.
Весна пробирається в груди словами, й отрутою лине у серце.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
