Глава 11.

Тільки ж і твій Ілько був упертий, як і його батько. І свого рішення не захотів змінити.

Ількова мати Текля була маленька й тиха жінка, як вчив у церкві отець, своєму чоловіку покірна, ніколи не перечила та вміла змовчати. Казали, що вона корилася, бо що б не зробила та не сказала, ніколи не могла догодити Ксеню – а він більше ходив насупленим й на людях на базікав.

Зате ж у них достаток. Ніколи ні в кого Ксень не просив, але й сам нічого не позичав. Відгородився від сусідів високим тином, від дороги закрився ворітьми, й у двір без його дозволу ніхто не міг зайти. Ось таким був господарем – гордим та неприступним. Тож те, що його старший син – та без його дозволу – вирішив сам обрати для себе жінку, та ще й ту, мати якої була йому заклятим ворогом, доводило Ксеня до скаженої люті та ненависті до тебе, бідна Пистино…

- Ксеню, може, нехай би Ілько вже брав ту Пистину, - жаліючи, як кожна мати, якось підняла голос Текля, бачачи, що син марніє.

- То це невже тобі вирішувати, жінко? – подивувався Ксень. – Он маєш двоє дівок і дві дитини, ними й займайся. А цей, як піде свататися до Прилуцьких… Нехай йому повік не буде долі! – сипав прокльонами.

Ілько сидів та слухав. Почувши прикре, підвівся він з-за столу, накинув на плечі свитку й пішов спати до клуні, на сіно.

- Краще б тобі увесь твій вік парубкувати, ніж таке! - кричав йому навздогінці батько.

- Хай Бог милує, такого не кажи, та ще й проти ночі, - мабуть, все ж таки спробувала зупиняти чоловіка Текля. – Бо буває, що скажеш у такий прикрий час…