Глава 8.

Якось увечері на здибанці розповіла ти про свої страхи Ількові.

А він довго й не думав.

- Давай, - каже, - тепер і одружимося?

Ти була б рада й сьогодні, але боялася: а що, як твої батько й мати дізнаються, що Ількові батьки проти такої невістки, та й собі навідріз відмовляться?

Але Ілько тоді наполіг.

- Я буду сьогодні увечері ще раз розмовляти з батьками. А ти, Пистино, - сказав, - теж кажи своїм, щоб готувалися до сватання.

Отож мусила ти набратися сміливості та й розповісти батькам про вашу з Ільком змову та кохання.

І пам’ятаєш, була ти в той день чомусь така радісна, несамовита й дуже смілива? Певно, загадувала собі, як гарно вберешся до вінця. Дівчата повплітають тобі в волосся квіти, в дворі будуть грати музики, і всі дивитимуться тільки на тебе, молоду. Заміжні жінки спечуть високий коровай, подружки вберуть пишне гільце – всі гості виспівуватимуть для тебе веселих весільних пісень.

А потім у церкві старенький отець Антоній дозволить дружбам тримати над вашими з Ільком головами вінчальні вінці; скрізь горітимуть свічки у співатиме хор на вашу честь…

«Вінчається раба Божа Пистина рабові Божому Іллі…» - скаже врочисто перед уквітчаним олтарем батюшка.

А потім підеш ти жити до свекрухи і станеш в тій хаті за справжню господиню. Замотаєш голову в квітчасту хустку, засукаєш рукави білої сорочки та й ну господарювати – уже не дівка, а молодиця! Не буде твоя мати тобою помикати, не слухатимеш більше невдоволеного бурмотіння та вічних суперечок. Бо буде в тебе, Пистино, вінчаний чоловік!

І вірила ти тоді, що коли Ілько тепер тебе так сильно любить, то й після весілля будеш завжди весела.

А ще як народиться у вас дитина!..

Отакого ти собі намріяла після розмови з Ільком.

Того вечора ще довго, чи ж не до самісінького світанку, просиділи ви з ним під вербами, вже почуваючись подружжям.

Й за руки пройшлися селом – до твого двору. Попрощалися біля самих воріт і пообіцяли одне одному, що зранку-рано будете обоє говорити з родинами про ваше весілля.