Глава 6.

- Моя Пистино, я не знаю, як день перебути без тебе, - пам"ятаєш, казав Ілько?

- І я теж за тобою скучила, - ти ніжно шепотіла у відповідь.

- Я... їсти не можу, як раніше. Мати вже турбується, чи, бува, не захворів. Хоче відправити до баби, аби відшептала, - звабно посміхався, ніжно беручи твої маленькі долоні в свої. - Бува, не знаєш, що то зі мною сталося? - зазирав у очі.

- Мабуть, кохання... - ти вся тремтіла і пригорталась до грудей.

- Але ж ти теж мене любиш?

- Люблю...

- Так швидко пробігає час, коли ми разом.

- Хотіла б я, аби ми були разом завжди.

- Обов"язково будемо, - пообіцяв.

Ви зустрічалися щодня, і ти вже навіть уявляла собі, як станеш молодицею - пратимеш Ількові сорочки, подаватимеш йому до столу миску гарячого борщу. А взимку, коли переробите усю роботу, сидітимете у теплій хаті поряд, і говоритимете про все на світі.

- Може, він навіть навчить мене читати, - довірливо ділилася ти своїм щастям із молодшою сестрою. 

- Невже Ілько учитель?

- Ні... але у нього такі великі й дужі руки, і він так мене ними обіймає, - забувала про все на світі.

- І цілує? - помічала твій стан Катерина.

- І цілує...

- То ти вже скоро й заміж підеш? - її погляд був лукавий.

- Мабуть, піду. 

- А потім народиш йому дитинку?

- Напевно...

- Чи ж дуже багатий той Ілько? - пам"ятаючи материну "науку", перепитувала у тебе повірниця.

- Багатий, Ілько багатий, - твоє обличчя теплилося від радості, у серці була надія.

- Як гарно! Скоро у нашій хаті буде весілля.

Бо й справді для вас усе складалося занадто добре. Навіть попри дуже непевні часи - набіги на волость більшовиків, пограбування та спалення маєтку Рогозинських у сусідньому Цибулеві; владу захоплювали то червоногвардійці, то німці; Українська Директорія, більшовики, ревком, денікінці...

Між вами з Ільком була згода та домовленість.

А весілля?

То вже справа ваших батьків була.

- Моя мати дуже добра, - якогось вечора Ілько довірливо зізнався, що хоче розповісти спочатку їй.

- Я буду її шанувати... 

Тільки ж Текля вчинила спротив - чоловікові нічого не розповіла.

Ви й далі зустрічалися таємно.

- Коли я почав серйозну розмову, - розповідав Ілько, - батько перестав їсти й гукнув матір до хати. Потім спитав, до кого хочу засилати сватів, коли ж я назвав твоє ім"я, він дуже розлютився. Кричав, що нізащо не порідниться із вашим родом. Такого ще не було, але батько пішов із хати й не розмовляє зі мною досі. Та не хвилюйся, нам треба перечекати. 

- Усі в селі знають, який твій батько впертий...