7 (4)

– Та я ж тебе не на нічну гулянку кличу, – промовив він. – Все буде пристойно, присягаюсь.

– Міш…

– Там квест завтра цікавий. Можливість краще дізнатись один одного. Просто сидітимемо на стільчиках з зав’язаними очима і відповідатимемо на ріні питання, – він заговорив тихіше, мов знаючи, як на мене діють ці низькі відбруючі нотки в його голосі. – Якщо не сподобається, ти зможеш будь-якої миті встати і піти, м? Серйозно, Ксюх, давай просто розважимось. Я ж не кусаюсь.

– Відсунься, і тоді я подумаю.

Це ж треба, а така вимога його непогано змотивувала! Михайло справді вирівнявся, навіть пристойно сів за столом і зробив вигляд, ніби сконцентрований на відбивній та бурячковому салаті. Потім стрельнув у мій бік поглядом та спитав:

– Ну то що, ти підеш? Це всього на дві години. А потім я особисто проведу тебе додому, тож не переживай, на твоєму шляху не зустрінеться жодний небезпечний хуліган. Клянусь!

Якби ж тільки в хуліганах справа… Мій тато з його параноєю, якщо почує слово «клуб», взагалі посадить мене під домашній арешт. І взагалі, не збираюсь я погоджуватись на будь-які пропозиції Міші, цього безсовісного паразита, який просто користується дівчатами, от! І за мною впадає, певне, через чергову суперечку, а не тому, що я йому подобаюсь.

– Не бачу сенсу йти на цей захід, – зрештою відповіла я. – І не розумію, чому ти так палко мене вмовляєш туди вирушити.

– Бо це, цитую, «можливість розкритись на повну і бути чесними один перед одним», – знов тим своїм безмежно звабливим голосом зронив Михайло. – Невже ти не хочеш пізнати мене краще?

– Дізнатись, який ти козел? То я й так це бачу. Чи ти пропонуєш мені озброїтись питаннями-лопатами та викопати десь в тобі ще й сутність якоїсь свині чи змії?

– Ну Ксюш! Будь ласка. Якщо тобі не сподобається, можеш потім називати мене козлом прилюдно.

– Я й так це можу.

– А я не огризатимусь.

– Ні, Міш.

– І ходитиму на всі-всі пари, як найпорядніший на світі студент!

– То мені доведеться ще й спостерігати твою нахабну пику на кожній лекції? – скривилась я. – Ото велике щастя. Нікуди я не піду.

Я спробувала встати, ясна річ, лишивши картку на столі, але Михайло спіймав мене за руку, не даючи ступити і кроку, а тоді ще й нахабно всадовив назад.

– Гаразд, – зітхнув він. – Давай так. Ти приходь на квест. Якщо тобі сподобається, ну, все, то ти станеш моєю дівчиною.

– Це не звучить як аргумент щоб туди піти, – відрізала я.

– А якщо не сподобається, просто скажеш мені, що все, і я більше за тобою не впадатиму. От просто «стоп» всім моїм підкатам, більше до тебе не лізтиму, навіть не дихатиму в твій бік. Хочеш, навіть звертатимусь до тебе за іменем і по-батькові! М?

Звучало звабливо.

– Гаразд, – я важко зітхнула і таки взяла ту кляту картку. – Якщо ти вже пропонуєш мені такі… Надприємні умови, то я просто не можу відмовити тобі у поході на цей квест. Може хоч після того ти нарешті залишиш мене в спокої.

– Ага, – задоволено всміхнувся Михайло. – Отже, завтра о восьмій, клуб на набережній. Картку бери з собою. В клубі, до речі, дрес-код…

– Міш! Якщо, боже збав, туди треба прийти в міні-спідниці чи з декольте до пупа, то я погоджусь на це тільки в тому випадку, якщо ти вдягнеш де саме!

Михайло нахабно зареготів, приваблюючи увагу всіх довкола, а тоді заперечно хитнув головою.

– Не переживай, – підморгнув він мені. – Нічого непристойного. Ну просто не надягай скафандр, і все. Сукенку там, туфельки на підборах. Косички краще не плести.

– Василенко!

– Хоча мені подобається, ти так дуже сексуальна.

– Я тебе приб’ю, – буркнула я.

– Отже, сукенку, туфельки?..

– Гаразд, – буркнула я. – Але не сподівайся, що я виглядатиму, як оті твої… Силіконові кралі, за якими ти зазвичай бігаєш.

– Та боже збав, – закотив очі він. – Я й не думав. Але головне, що ти погодилась.

– Тільки щоб від тебе здихатись, – заявила я. – А тепер пусти. Мені ще потрібно до Марини Львівни зайти, затвердити з нею тему для наступної статті.

Насправді нікуди мені не було треба, я тільки прагнула якомога скоріше втекти від Михайла кудись подалі. Але ж не говорити йому про це вголос, правда?

Та нічого. Мені лишилось витримати рівно один день, доки він ще намагається до мене залицятися. Завтра ми пройдемо той триклятий тест, чи квест, чи що воно там… А потім я скажу, що розчарована і тепер-то точно не маю жодного наміру з ним зустрічатись. І він від мене відчепиться!

Головне не передумати і правді це зробити. А то щось мені не подобається, як тьохкає у грудях серце від його обіймів.