Я та мій булер. 9 кіл пекла. Кола 8 та 9. Лицемірство, лжесвідчення, відступництво та зрада. Вихід.

Коли ми підійшли до всіх, хлопці та дівчата сиділи біля якогось рову та дивилися на нас з осудом, причому на обох.

По центру стояв Стас і також дивився на нас.

— Це правда? – до Роми звернулася моя подруга — хоча, вже колишня подруга — Таня.

Вона дивилася на нас так ображено і гидливо, що в мене тілом побігли мурахи.

— Про що ви? – запитав Рома, інстинктивно притискаючи мене до себе.

— Бачу, що так... Але... Як ти міг? Я... Я хотіла з тобою зустрічатись, а ти...

— Бачете, вони дійсно це зробили. Рома скористався безпорадністю своєї зацькованої дівчинки... Не здивуюся, якщо це саме він її і цькував, щоб потім підійти і втішити! – Стас гиденько посміхнувся.

— Стасе, навіщо ти це робиш?... Досить, – я подивилася на хлопця, підійшла трішки ближче і зазирнула йому в очі.

— І це ти мені кажеш? – прошепотів він так, щоб було чутно лише мені. – Я не залишу від вас і мокрого місця. Що ти, що він... Обидва забрали в мене щось. Ти не відповіла на мої почуття два роки тому, а він став номером один для всіх. Я цього так просто не залишу...

Я озирнулася по сторонах. Однокласники дивилися на нас з осудом.

— Тут змія! – раптом вигукнула моя подружка Таня.

Всі швидко відскочили від моєї колишньої подруги, а змія і дійсно повзла прямо на неї.

— Що.... Що робити?... – в паніці питала Таня.

Та всі її «друзі»-булери не були поруч з нею. І хіба то друзі? Якщо вже тікають при виді небезпеки і зовсім не намагаються тобі допомогти?

— Треба їй допомогти... – кажу я і хапаю першу-ліпшу палицю.

Весь клас дивиться на мене шоковано.

— Стій, – Рома бере мене за зап’ястя, зупиняє мене. – Давай я. Ти все ж дівчинка. А це робота хлопців — захищати дівчат.

— Але... – я дивилася на нього.

Мені не хотілося, щоб він постраждав... Не могла я цього дозволити.

— Просто довірся мені, – він взяв палицю з моєї руки. – Таню, припини хаотично рухатись, змія вже стала в атакуючу позицію.

— І... І що мені робити?

— Опусти руки, – спокійно сказав він. – А потім починай повільно відходити назад, від неї, спиною вперед, як ти й шла.

— Д-добре... – захлинаючись слізьми, промовила вона і дійсно почала потрішки відходити від змії.

Та спочатку зовсім не рухалася, а потім нарешті опустила свою голову і поповзла кудись вбік від нас, до лісу.

Всі одразу побігли до Тані, почали співчувати.

Але Таня дивилася прямо на мене. На мене та на Рому.

Я теж подивилася на неї.

Не кажучи ні слова, вона пішла до мене.

Стала навпроти.

— Пробач мене, – вона подивилася мені в очі.

Я побачила в її очах реальні жаль і сум. Вона дійсно шкодувала через скоєне. Її все ще трусило від страху.

— Добре, – я кивнула і обійняла її. – Я пробачаю тебе...

— Маш, – до нас почали підходити й інші однокласники. – І мене пробач...

— І мене...

Авжеж, мені все ще було боляче від усього цього, але я вирішила, що якщо буду продовжувати на них ображатися, то не зможу йти далі, тому я вирішила пробачити їх всіх.

І сама теж задумалася над своїми діями. Я ніколи не була святою, не вірила в те, що за все в цьому житті реально доведеться відповідати. Та насправді все виявилося зовсім не так, як я думала...

Завдяки цій ситуації я зрозуміла, що насправді важливо. – Я подивилася на Рому. – Важливо дивитися на людину і її дії, а не на її фоточки в інстаграмі. Важливо цікавитися, що в неї всередині, а не думати лише про обгортку... Людина може мати як гарну, так і не дуже обгортку, але і смак що в дорого впакованих, що в звичайних, може бути просто неземним.

Сьогодні я напевно вперше по-справжньому закохалася.... Але це вже зовсім інша історія.

***
От і ще одне оповідання. Діліться враженнями під збіркою