✼ •• ┈┈┈┈11┈┈┈┈ •• ✼

       Ніч для мене пройшла трохи тривожно, я весь час просипалася. Також крізь закриті двері іноді чувся храп Кріса, та таким критичним, як він описував - точно не був. Прокинулася я досить рано, близько шостої. Спати вже не хотілося. Я відразу написала сестрі та подзвонила тихенько мамі, що зі мною все гаразд і ніхто мене не скривдив за ніч. Хвилювання та страхи вже зі сходом сонця розвіювалися, як та нічна темрява. Я не поспішала вставати з ліжка, бо було дуже рано. Моє ліжко було біля самого вікна і через завісу було добре видно вулицю і все що на ній відбувалося. Лише о дев'ятій ранку, я вирішила будити Кріса та починати наше спілкування. Не могла дозволити йому втрачати наш дорогоцінний час. Я привела себе в порядок, нафарбувалася.

       Він мирно спав у своєму ліжку і був такий милий. Я тихенько сіла біля нього, щоб не злякати його уві сні. Почала гладити передпліччя.

— Хей, друже, час вставати!

— А яка година?

— Дев'ять.

— Це ще дуже рано, я хочу спати!

— Нічого не рано, саме час, - почала лоскотати його.

— Я у відпустці і хочу поспати.

— Це не зовсім відпустка для нас! В нас мало часу!

— Я розумію але дай мені ще хоча б годинку і потім я весь твій.

— Добре, лише годинку!

— Домовилися! Дякую.

       І він знову засопів, наче і не прокидався. Я дивувалася такій його звичці і заздрила, бо мені потрібно перебрати купу думок в голові; прокрутити події дня; усі діалоги дня та якісь минулі, що не давали спокою; спланувати щось на майбутнє обов'язково.... та ще багато чого, за що тільки чіплявся мій розум в процесі діалогу самої з собою. Я пролежала весь цей час біля нього і милувалася ним, зробила кілька фото з ним сплячим. Все ще важко було повірити, що він поруч зі мною тут, чоловік з фото, яким я захоплювалася кілька місяців тому і вважала, що я не варта такого парубка. 

       Чемно витримавши до десяти, я знову почала його тормошити.

— Вже встаю, раз пообіцяв.

— Снідаємо і йдемо гуляти?

— Як скажеш! Дай но мені тільки зібратися та привести себе до ладу.

        Я намагалася знайти на кухні щось для сніданку. Була розчинна кава та чай що лишили господарі квартири, цукор. В холодильнику трохи нарізної ковбаси та сиру, а ще кілька булочок на столі — це те що встиг купити Кріс. Так як я не любитель розчинної кави і пила лише один тільки бренд італійської кави, то вирішила на сьогодні обмежитися чаєм. Бо я забула вдома пакетик з кавою, що приготувала собі в подорож.

— Тобі робити каву? Хоча вибір тут не великий.

— Так.

— Скільки цукру?

— Дві!

— Нам потрібно потім буде сходити до магазину та купити продуктів, щоб готувати їсти.

— Ніхто і нічого не готуватиме, ми у відпустці. Будемо їсти у ресторанах.

— Так там певно дорого. Дешевше самим готувати.

— Я б не сказав, що дорого, якщо перевести на мою валюту, то взагалі копійки. Не турбуйся про це.

— Як скажеш. Куди підемо сьогодні гуляти?

— Я не знаю. Ти знаєш мову, в тебе інтернет і мапа — веди мене. Я піду за тобою.

       Ми остаточно визначилися з маршрутом і вирушили на прогулянку. Побували у підземеллі, дослідили площу ринок, зробили кілька світлин. Погода була просто чудовою як на жовтень місяць, від + 11 до +14. Кріс вдень гуляв лише у футболці, йому було жарко, а моя присутність заставляла його пітніти.

       Всюди було людно. Бо були якраз вихідні дні. Наче всі жителі міста зібралися у центрі для відпочинку разом з прибулими туристами. Скрізь були великі черги та натовпи людей. А відомий ресторан "Криївка" ми вирішили відвідати у будній день, бо якщо б ми встали в ту чергу пообідати, то до вечері може якраз і достояли.

        Прогулювалися ми взявшись за руки, як реальна пара, що вже зустрічається. Як і в переписці онлайн, нам все також було цікаво та весело разом. Якщо ще в перший вечір ми відчували якусь скутість та ніяковіли, то на наступний день це все зникло. Підчас прогулянки ми кожен для себе досліджували один одного. Спостерігали за розмовами, емоціями, рухами, реакцією.