Наречені на свята

***

— Кажу тобі, мені потрібно в душ.

— Тобі не можна! — тупала ніжкою Ліза.

— Якщо обережно, то можна. Головне — не намочити шви.

— Бодай би тебе, Горчуку! Потерпи хоча б ті три дні!

Три дні… Та я з глузду з'їзду за три дні в грязюці! Вона ж, курва, засохла й уже шматками від мене відвалюється!

— А що, як заразу занесу? — підійшов з іншого боку я.

— Тобі там усе обробили, — стояла на своєму Ліза: — нічого ти не занесеш.

— Я не спатиму так.

— Як «так»? Голову помий — і стане з тебе.

— Мені потрібно повністю.

— Ти намочиш шви.

— Хочеш піти зі мною й впевнитися, що ні?

Ліза ще кілька разів розтулила рота, але шпильку в відповідь так і не пустила.

— Гаразд, — зрештою виплюнула вона. — Іди мийся. А я заварю чай. Вечерю не грітиму — бо ж знов охолоне, поки нові шви накладатимуть.

Відтак розвернулася й затупотіла в бік кухні.

— Ти теж брудна, до речі, — гукнув я їй у спину. — Агов, помиймося разом?

Я хотів лише подражнити, бо ж гріх упускати таку можливість, але… Ліза спинилася. Обернулася й довго-довго дивилася на мене.

— Це тільки через твої шви, — підняла вказівний палець вона й пройшла повз мене до ванної кімнати.

З шокового стану мене вивів стукіт власного серця.

— Чекай, що?! — сунув за Лізою я.

Подобається

#89 в Молодіжна проза
#1152 в Любовні романи
#555 в Сучасний любовний роман

Відредаговано: 08.03.2024