Глава 4

Надію не відвели назад у ту саму кімнату.
Її повели далі.
Коридор цього разу здавався довшим. Не через відстань — через тишу.
Ніхто не говорив.
Навіть вартові.
Її залишили в іншому приміщенні — простішому, без зайвої розкоші. Але замкненому.
Двері зачинилися.
Ключ повернувся у замку.
І тільки тоді Надія зрозуміла, що це вже не “нагляд”.
Це ізоляція.

Вона зробила кілька кроків по кімнаті.
Стіни були холодніші.
Або їй так здавалося.
У голові знову й знову звучала одна фраза:
“Ти зламала систему.”
Двері відчинилися різко.
Яромирій увійшов без супроводу.
Це було перше, що вона помітила.
Він був один.
— Сядь, — сказав він.
Це не було прохання.
Надія сіла повільно.
— Ви сказали, що я не пройшла, — одразу сказала вона. — Але ритуал не…
— Ритуал не помилився, — перебив він.
Його голос був спокійний, але інший, ніж раніше. Гостріший.
— Він не дав результату, який ми знаємо.
Надія напружилася.
— І що це означає?
Яромирій довго мовчав.
Наче зважував, скільки можна сказати.
— Це означає, що або ти не належиш до жодного відомого нам типу людей, — сказав він нарешті, — або на тебе не поширюються наші правила.
— Це ж добре? — тихо запитала вона.
Він подивився на неї.
І вперше не відповів одразу.
— Це небезпечно, — сказав він нарешті.
Тиша.
— Для кого? — обережно запитала Надія.
Яромирій трохи нахилив голову.
— Для всіх.

Пауза стала важкою.
— Ти залишишся тут, — продовжив він. — Поки ми не зрозуміємо, що ти таке.
— Я людина, — різко сказала Надія.
— Це не підтверджено, — спокійно відповів він.
Її серце різко стиснулося.
— Ви ж бачили ритуал.
— Я бачив результат, який не існує в наших протоколах.
Він зробив крок до дверей, але зупинився.
— І ще одне, — додав він.
Надія підняла очі.

— Про твого чоловіка.
Пауза.
— Ми перевіримо його.
У Надії всередині щось впало.
— Навіщо?
Яромирій повернувся до неї.
І вперше його погляд був не просто холодним.
Він був попереджувальним.
— Бо якщо ти не шпигун, — сказав він тихо, — тоді він може бути причиною того, що ти тут.
Двері зачинилися.

І цього разу Надія залишилася не просто сама.
А з відчуттям, що тепер назад дороги немає.