9-а

Першим до пацієнта добрався Ярема та одразу відсунув медсестру, яка намагалась втримати чоловіка, щоб він не наробив собі ще більшої шкоди. Ярема швидко оцінив ситуацію, і коли до ліжка наблизився Петро Коваль, вже диктував медсестрі перелік медикаментів, які потрібно було ввести негайно.

Коли медсестра повернулась до палати з лотком, на якому лежали вже заповнені ліками шприци, Юстина відійшла в бік, щоб не заважати, та все ж палату не полишила, щоб бути напохваті. На щастя, сусіднє ліжко було порожнє, і екстрена ситуація інших пацієнтів не налякала.

Юстина рідко спостерігала за подібними ситуація зі сторони, але зараз місця для неї біля ліжка, присунутого до стіни, не було. Навіть медсестрі довелося лише подавати шприци Яремі. Петро ж міцно тримав пацієнта. На щастя, вена була катетеризована наперед, бо інакше попасти в неї було б майже нереально.

Петра Коваля Юстина бачила в ділі неодноразово, а от за роботою Яреми тільки почала спостерігати. Та вже зараз могла сказати, що діяв він дуже професійно. Попри це Юстина не могла не звернути увагу, як сильно пасувала Яремі медична форма, якими мускулистими виглядали його руки, коли він застосовував силу, якими чіткими ставали риси серйозного у складні моменти обличчя. Ним хотілося любуватись.

Чому ж він покинув хірургію? Юстина не могла повірити, що його примусили звідти піти.

— Забираю його до реанімаційного відділення, — повідомив Ярема, щойно пацієнтові полегшало.

— Не думаю, що є така потреба, — зауважив Петро. — Ти зробив все, що необхідно. Приступ знято. Ми на місці.

— Але там всі засоби під руками та постійне спостереження, — хитнув головою Ярема. — Так мені та вам буде спокійніше. Важко передбачити перебіг післяопераційного періоду. Побуде у нас до ранку, а там побачимо.

— Гаразд, — погодився Петро.

Пацієнта каталкою повезли до реанімаційного відділення, а Ярема рушив слідом. Юстина та Петро Коваль повернулись до ординаторської. Петро взявся дописувати протокол операції, а Юстина почала заправляти кавовий автомат, бо попри стрес, страшенно хотілося спати. Поки вона за допомогою кави боролась зі сном, Петра покликали на консультацію.

Лише за пів години до ординаторської повернувся Ярема.

— Божественний запах, — вимовив він та всівся на диван. Витягнув ноги.

— Як там наш пацієнт? — поцікавилась Юстина, відклала медичний журнал, підвелась з крісла та рушила до кавового автомата.

— Більше ексцесів не було. Поки що. А там побачимо. Куди подівся Петро?

— Він у приймальному відділенні. Консультує новоприбулого пацієнта.

— Ясно. Взагалі-то я за медичною карткою прийшов. Не знаєш, він її заповнив?

— Гадаю, що так. Подивись, он на столі лежить. — Поки Ярема гортав сторінки медичної картки, Юстина налила у горнятко каву і принесла йому. Коли ж Ярема підвів на неї здивовані та водночас задоволені очі, пояснила: — Я заборгувала тобі каву.

— Коли таке було? — поцікавився Ярема, приймаючи горнятко.

— У день, присвячений каштанам та жолудям.

Юстина стримала свій несподіваний порив всістися поруч з Яремою і влаштувалась в найближчому кріслі.

— А! Незабутній день. Тоді ловлю на слові. Ходімо до кав’ярні. До прикладу, завтра.

Юстина кліпнула.

— До кав’ярні? Удвох?

— Ти це так сказала, ніби…

Ярема всміхнувся, похитав головою та сьорбнув кави. Їй, мабуть, теж не варто було розвивати цю тему, але у Юстини усе менше виходило стримуватись у присутності Яреми.

— Ніби що?

— Забудь. Здається, ти любиш цей вираз. Іноді я забуваю, що ти заміжня.

Але вона не забуває, і коментувати його заяву не буде. Погано лише те, що їй справді захотілося піти з Яремою до кав’ярні. Це трохи… лякало.

— Ти так гарно впорався за проблемою, — сказала, щоб поміняти тему розмови.

— Це з якою? — Ярема знову на неї поглянув.

— З конвульсіями у прооперованого пацієнта.

— Сподіваюсь, що ця проблема більше не проблема. В нашій роботі ніколи не знаєш, чого очікувати. Ніби простий, не раз випробуваний наркоз, фізичний стан хворого не такий вже й поганий, і ось така реакція. Складна наша професія, але я її люблю.

Щойно Ярема заговорив про роботу, і його очі заблищали. Він справді любив те, чим займався.

— Я зараз про дещо запитаю, але… — Юстина хотіла сказати «тільки не ображайся», та замість цього додала: — Якщо не хочеш, не відповідай.

Ярема, здається, зрозумів її вагання у виборі формулювань, бо всміхнувся.

— Мені аж самому цікаво стало. Запитуй.

— Ти ж був хірургом? — обережно почала Юстина.

— Був.

— Чому ж тепер анестезіолог?

— Цікаве запитання, — примружився Ярема.

— Я не задля якихось… — Юстина махнула над головою рукою, окреслюючи коло, ніби корону. — … оцінок запитала. Не знаю, як це пояснити. Мені справді хочеться знати. Медики не так вже й часто змінюють спеціальність.