8-а

Неділя минула несподівано приємно. Сергій був настільки уважний до Юстини та до її батьків, що іноді здавалось, що вони все ще неодружені та лише планують поєднати долі.

У ті давні часи Сергій страшенно хотів сподобатись її батькам. Тоді це виглядало так мило, що в результаті Юстина ще більше в нього закохалась. Адже не кожен чоловік так старатиметься.

Увесь недільний день вона міркувала про те, що все ж недаремно деякі жінки йдуть на відверту конфронтацію з чоловіками. З такими, як Сергій, це, як виявилось, спрацьовує. От тільки Юстина не полюбляла суперечки — в жодному вигляді. Скільки ж, цікаво, триватиме ця майже ідилія?

Її мама виглядала щасливою, батько буквально сяяв від задоволення, а Зорянка тішилась новій книжці, яку Сергій придбав для неї дорогою до села. Вона вже навчилась читати та раділа гарним, яскравим книжкам не менше, ніж лялькам.

На радощах, що улюблений зять і донька залишились на обід, батько Юстини заходився готувати м'ясо на грилі, а мама підсунула туди ще й овочі. Небо затягнуло сизими хмарами, проте, на щастя, не було ані вітру, ані дощу. Вони накрили стіл у садку, одягнулись якомога тепліше та навіть увімкнули музику — знайшли потрібну хвилю на старенькому радіоприймачеві.

Поки чоловіки обговорювали найактуальніші новини у країні та світі, матуся підсунула своє крісло ближче до Юстини та поцікавилась:

— Як твої справи, доню? Сподіваюсь, все гаразд?

— Звісно. — Щоб відповісти, Юстина не думала жодної секунди. У будь-якому разі вплутувати свою маму у свої сімейні проблеми вона не стала б. — А чому ти запитуєш?

Справді — чому? Адже зараз усі вони доволі веселі та задоволені.

— Ну… — почала матуся та замислилась, вочевидь добираючи слова. — Мені здалось, що ти якась втомлена та… напружена, а Сергій… — вона заговорила помітно тихіше. — Він сам на себе не схожий. У суботу до нас приїздила одна людина, а в неділю якась геть інша. Можливо, я занадто підозрілива, але усе це виглядає дуже дивно.

Її спостережлива матуся. Хто б іще таке помітив?

— Мам, все гаразд! — Юстина всміхнулась, потягнулась у її бік і поцілувала. — А батько взагалі виглядає задоволеним.

— Ще б пак. Нестор дуже поважає твого Сергія. Не в кожного в нашому селі зять не тільки лікар, а доктор медичних наук. Колись давно твоя бабуся, Несторова мама, мріяла, щоб її син став лікарем, але твій дідусь заінтригував його історією та просвітництвом.

— І тому батько відмовився від аспірантури та поїхав працювати в сільську школу. Я пам’ятаю цю історію. Ось тільки не знала, що бабуся мріяла бачити сина лікарем. Тому батько так наполягав, щоб я вступала до медичного?

— Джус, ти жалкуєш, що навчалась у медичному університеті?

Чи жалкує вона? Юстина розмірковувала про це, і навіть не один раз, але, врешті-решт, вирішила, що не жалкує. Інакше вона не зустрілася б з Сергієм і не народила б Зорянку. А ще не познайомилась би з Яремою. Мабуть. Мамине «Джус» примусило про нього згадати.

Тому Юстина похитала головою.

— Не хвилюйся. Все гаразд. Це — важка, але.. дуже цікава робота.

— Тоді добре, — кивнула мама і поплескала доньку по руці.

Попри низьку температуру, Юстині було тепло і затишно, а коли Сергій посадив Зорянку собі на коліна і почав разом з нею вголос читати книжку, вона відчула себе щасливою. Ось так би завжди.

Прощаючись, вони несподівано почали будувати плани на зимові свята. Батьки настоювали, щоб донька, зять та онука приїхали до них і на Різдво, і на Новий рік. Сергій же сміючись зауважив, що нам доведеться кружляти навколо міста, бо його батьки теж на нас чекають. Юстина у ці розмови не встрявала, бо поки що не знала, коли матиме чергування у лікарні. Та й взагалі — планувати такі речі було ще зарано, хоча й приємно.

Коли вони повертались додому, Зорянка заснула прямо в машині. За щораз, коли колесо автомобіля потрапляло в яму, Юстина оберталась, щоб поглянути на доньку, але та міцно спала, притуливши до себе нову книжку.

— Наш подарунок їй сподобався, — тихо зауважив Сергій, всміхаючись дружині.

Вона теж відповіла йому посмішкою. Сьогодні він був такий милий, що Юстина майже забула про вчорашню сварку. Можливо, це й на краще. Навіщо згадувати про неприємне? Краще пам’ятати про ось такі щасливі дні, як сьогодні.

— Ти вибрав дуже гарну книжку.

Сергій поклав руку на її коліно та стиснув.

— Я дуже старався.

— Це було помітно. Я оцінила.

Сергій поглянув на неї особливим поглядом. Юстина знала, що він означає, але вже давненько його не бачила.

— Дуже на це сподіваюсь.

Чоловік її жадав. Проте… Чи правильно це буде — близькість після суперечки? Юстина чула, що виходить навіть яскравіше, ніж зазвичай. Здається, сьогодні вона матиме нагоду про це дізнатись.

— Давно не бачила батьків настільки щасливими.

— Ми теж радітимемо, коли Зоряна виросте, матиме власний дім і приїжджатиме до нас в гості.

— Ох, — зітхнула Юстина. — На щастя, до цього далеко.