Частина 18

Я так й не змогла заснути цієї ночі.
Неначе примара сиділа із чашкою лате в руках на краю ліжка й прислухалася, чи Артур не вийшов зі своєї кімнати. Я була настроєна якомога швидше покинути це місце.
До відвертості Юри цієї ночі, я, щиро кажучи, вважала, що ми друзі. А виявилося, що я для нього проста прибиральниця, яка через пів року зникне.
Значить й Артур думає так само. Як можна бути такою дурепою й навіть на мить припустити, що такий чоловік зможе по справжньому зацікавитися мною.
Вперше за довгий час згадала Богдана. Я відчула, як їжа що я вчора з’їла підступила мені до горла.
- Ненавиджу. Всі вони однакові. , - й що б мої завивання не стали чутні на весь будинок, я поспішила поставити чашку на підлогу й занурила обличчя в подушку.: - АААА!!!
Мені себе так шкода була в ту мить. Я почувалася спустошеною й обдуреною.
Після сплеску емоцій я нарешті відчула полегшення.
- Добрий раночок!, - пролунав голос Ілони прямо біля дверей моєї кімнати.
- Добрий ранок. , - коротко відказав Артур.
Почувши його голос моє тіло зрадницьки мене вкололо в живіт.
- Ти теж на пробіжку? Клас. Не люблю бігати сама. – енергійно защебетала Ілона.
«Зараза. Він тебе не кликав із собою. Точно вартувала його під дверима» - сидячи на ліжку я подумки уявляла, як прихлопую її дверима. Неначе набридливу муху.
Артур їй щось відказав, однак мені не вдалося почути що саме. Ілона голосно засміялася й настала тиша.
Голос Ілони був для мене неначе стусан.
Швидко піднявшись із ліжка й побігла в душ.
«Побачимо, яка ти будеш після пробіжки.» - злорадствувала я, наносячи на обличчя легкий макіяж, що б приховати наслідки безсонної ночі.
Діставши із дорожньої сумки джинсові шорти й футболку я самовдоволено глянула на своє зображення в дзеркалі.
Буденно й водночас все що дано мені природою.
Виснажлива фізична робота має свої плюси. Тіло підтягнуте без спортзалів й дієт.
Одягнула кросівки, що б врівноважити образ. Однак волосся лишила розпущеним, що б вигідно виділятися на фоні Ілони, коли та повернеться з пробіжки.
- Місце зустрічі змінити не можна!, - максимально невимушено проговорила, коли зустріла Юру біля каво машинки. Він був майже зеленим й тримався за живіт.
- Ти про що?, - тремтячими руками він старався втримати чашку із кавою.
- Ми вчора ввечері тут говорили. Не пам’ятаєш? – все ще не знімаючи маски проговорила.
- Говорили? Ніби пам’ятаю, ніби й ні. Голова на частини розколюється. Нащо ж було стільки пити.
Мені його було зовсім не шкода. Навіть трішки приємно, що він мучається.
- Тут є еспресо свіже. Я щойно заварив. Пригощайся.
- Я буду лате.
- Ілона з Артуром з хвилини на хвилину повернуться з пробіжки. Вони будуть еспресо., - приклавши всі сили проговорив Юрій, коли помітив, що я хочу звільнити посудину для лате.
- Зроблять собі свіже. , - дивлячись йому просто у вічі я виливала приготовлену ним каву в раковину.
- Ань, усе гаразд? , - моя поведінка починала його непокоїти.
- Ти зелений, неначе трава. А ще в мене питаєш чи все гаразд? У мене все чудово.
Побоюючись щось ще в мене питати, ми мовчки сіли на веранді й чекали наших спортсменів, яких вже було видно здалеку.
Ілона одягнена в малесенькі шорти й топ виглядала неначе модель. Вона трішки задихалася, однак все одно виглядала фантастично.
Артур помітив нас перший й щиро посміхнувся.
- Привіт, лежебоки!, - весело проговорив мій фальшивий наречений й пришвидшився що б швидше до нас дібратися.
Ілона ж на мить втратила самоконтроль й скривилася, коли зрозуміла, що їх усамітненню кінець.
- Друже, ти як? , - стурбовано проговорив Артур, коли помітив Юрія:- Може лікаря викликати?
- Нормально., - промимрив Юра, коли зрозумів, що зараз програє на фоні Артура по всіх фронтах.
- Коли ми поїдемо? , - не в змозі більше знаходитися в компанії Юри й Ілони, несподівано для всіх запитала.
- Не потрібно поспішати. Ваш літак тільки завтра. Коли ти ще зможеш вирватися від роботи й відпочити в компанії друзів? , - обійнявши Юру, Ілона знову почала пускати бісики очима в сторону Артура.: - Юрчику, попроси їх лишитися. Пліз, пліз, пліз.
- Ілонка правду каже. Лишайтеся ще на деньок.
«Підкаблучник!», - пролунало в мене в голові.
- Що скажеш?, - Артур поглянув на мене, як мені здалося, холодно й чимось стурбований.
- Я хочу додому. , - відказала із викликом поглянувши йому у вічі.
Ми відмовилися від сніданку й за пів години вже були в дорозі.
В машині відчувалася напруга.
Мені здавалося, що це я маю на нього сердитися, однак у мене було відчуття, ніби я десь завинила й тепер він ображений й не хоче зі мною розмовляти.
Музика в авто грала голосно, однак мовчанка зводила з розуму.
- Ти сьогодні на роботу? , - не знала що сказати й сказала те, що перше в голову влізло.
- Я працюю віддалено до кінця медового місяця. , - коротко відказав.
- Щось сталося? , - вся моя броня спала й я щиро хотіла налагодити спілкування.
- У мене все добре. А у тебе?
- Просто фантастично. , - уколола я його відповіддю.
Артур різко звернув із проїжджої частини.
- Що ж тоді не захотіла лишитися? , - несподівано запитав, коли авто зупинилося.
- Якщо хотів лишатися, то потрібно було лишатися! Я тебе не силувала із собою їхати! Журналістів сьогодні не буде, отож моя присутність не обов’язкова!, - вже не стримуючи себе я перейшла на крик.
Артур відкинувся на кріслі, ніби його вдарили. Він хотів щось сказати, однак в останню мить стримався й завів авто.
Я кипіла від злості. Хотіла виговорити йому все про Ілону й що я думаю, про їх ранішні пробіжки.
Тепер для мене слова Юри взагалі нічого не означали. Перед очима тільки щасливі обличчя Артура й Ілони на пробіжці.
«Гадюка!», - прозвала її подумки: - «Ще один зрадник!»
До самого дому ми їхали мовчки. Навіть не глянувши в сторону один одного.
Біля воріт Артур зупинив авто й вийшов, що б відкрити мені двері.
- До завтра., - гордо відказала я й хотіла так само гордо піти.
- Я прилечу на Мальдіви пізніше. , - відказав Артур й попрямував за руль.
- Ми не полетимо разом?
- Журналістів в аеропорту не буде. Нам не обов’язково зустрічатися до церемонії.
Коли авто від’їжджало я боролося із бажанням, що б наздогнати його й пояснити, що не мала на увазі, що не хочу його бачити. Чи що його компанія мені не приємна.
Однак натомість вирішила, що можливо так буде краще.
Якщо він буде в моєму житті лише на офіційних зустрічах перед камерами, то мені буде легше не закохатися.
Моє серце боляче стислося й відповіло:« Пізно. Ти вже закохана.»