Частина 11

Спала неначе в казці. Однак прокинулася за відпрацьованою звичкою о шостій ранку.
Відкривши очі я не знала, можна мені вставати, або краще дочекатися якогось сигналу. Тому ще з пів години покрутилася на ліжку.
Врешті мені набридло й я таки вирішила пройтися по кімнаті.
Ввечері я не хотіла нікого турбувати, тому лягла спати в банному халаті, який новесенький висів у ванній кімнаті.
- Й що мені робити? – проговорила сама до себе присівши на краю ліжка.
Я встигла задрімати, коли в двері не сміливо постукали й не дочекавшись відповіді увійшли пані Марія, а за нею Оксана із моїм багажем.
- Добрий ранок. – дивлячись ніби крізь мене, промовила пані Марія: - Артур Тигранович наказав перенести сюди всі твої речі.: - Сніданок буде подано за годину в головну столову. Артур Тигранович дуже пунктуальний й не любить запізнень.
Я сиділа й не рухалася. Я нічого не зробила, однак моє обличчя палало.
Оксана уникала мій погляд.
Кілька секунд панувала тиша, після чого пані Марія розвернулася й подавши знак Оксані, вони поспішили покинути кімнату.
- Ксюш! – несподівано отямилася я, - Ксюш, можна тебе на хвилинку?
- Тобі потрібна допомога, що б одягнутися? – як мені здалося, дуже зверхньо звернулася до мене пані Марія.
- Мені потрібна Оксана. – я швидко піднялася зі свого місця й підійшла до дівчини, з якою ще вчора ми ділили всю брудну роботу по дому: - А ви вільні. Можете йти. – дивлячись просто у вічі проговорила тепер вже я зверхнім тоном.
«Чому я взагалі перед нею німію? Вона мене вчора звільнила ні за що.»
Вперше бачила, що б Марія Олександрівна не знала що робити. Ще вчора вона роздавала мені накази, а тепер я кажу їй що робити.
- Добре. Однак тепер в Оксани побільшало роботи, тому не затримуй її надовго. – й захлопнула за собою двері.
Я лише закотила очі. Якщо вона хоче, що б останнє слово було за нею, то нехай. Мені байдуже.
- Бляха муха, Анька, давай все викладуй! – дочекавшись що б закрились двері, Оксана відразу до мене розвернулася. : - Що це все означає? Марія сказала, що ти ніби як з Артуром крутиш. Це правда?
Я вже хотіла розповісти всю правду, однак вчасно прикусила язик. Ми це вчора не обговорювали, однак навряд я можу поширювати інформацію про фіктивний шлюб.
- Все сталося так несподівано. Артур закохався в мене по вуха в першого погляду й хоче одружитися зі мною. – я ніколи не вміла вигадувати на ходу.
- Не жени. – єдине що змогла сказати Оксана.
- Я кажу правду. Спочатку я йому просто сподобалася, однак вчора ввечері він зрозумів, що це кохання, й запропонував стати його дружиною.
«Чому, коли я це проговорюю в голос, то це звучить ніби марення божевільного?»
- А де ж тоді кільце? – все ще не довіряючи моїм словам, Оксана пильно на мене глянула.
- Це було спонтанне рішення. Скоро буде. –« А й справді, чому у мене немає велетенського діаманта на пальці?».
- Мрійниця. – так мені й не вірячи по доброму проговорила Оксана: - Він звичайно сексі, однак не для таких я ми. Ти тільки не думай в нього закохуватися, що б потім не було боляче, коли ваша маленька пригода закінчиться.
- Не віриш, то й не треба. Скоро почуєш все сама по телевізору.
- Блін, я вже тут пів години. Марія мене на порох зітре. – Оксана побігла до дверей: - Якщо вам щось буде потрібно, не соромтесь. – навмисно переграючи галантність проговорила Ксюха.
На сніданок я вирішила не наряджатися, а то ще подумає, що для нього стараюся. Звичайні джинси з високою посадкою й чорний гольф. Мій улюблений одяг. Комфортно й гарно. На ногах я лишила балетки, які були частиною моєї колишньої форми.
Мінімальний макіяж й чисте волосся.
Оглянувши себе в дзеркало в мене аж настрій підвищився. Вперше за довгий час, на мені не форма.
В їдальні нікого не було. Я прийшла на десять хвилин раніше, тому скромно зайняла накрите для мене місце й чекала. Було накрито для трьох.
Почувши за спиною чоловічі голоси я поспішила встати.
Артур був здивований моїм зовнішнім виглядом, однак його стримана посмішка й легкий кивок голови свідчили, що він задоволений.
- Моя обраниця. Світ очей моїх. Єдина й не повторна – Анна.
Я була шокована й тому змогла сказати лише скромне:
- Доброго ранку.
- А це мій юрист – Адольф Георгійович. Він підготував всі необідні документи.
Старенький сивуватий чоловік, однак дуже жвавий, ніжно до мене посміхнувся.
- Дуже! Дуже радий знайомству! – цілуючи мою руку проговорив Адольф Георгійович. : - Не думав, що до живу до часу, коли Артурчик вирішить одружитися. Дуже! Дуже радий! – й ще раз поцілував мою руку.
Я залилася краскою. Невже потрібно обманювати цього доброго старенького чоловіка? Чому Артур не сказав йому правду?
- Ну все, дядя. Присідайте, а то ще засоромите мою кохану й вона втече.
За веселим сніданком, а дізналася що Адольф Георгійович є рідним дядьком Артура по материнській лінії й після смерті батьків він для нього неначе рідний.
«Тепер мені ще більше соромно за брехню.»
- Й найголовніше, ви не затягуйте й діточками. Мені вже майже вісімдесят, хто знає скільки ще протягну. А хотілося б побавити діточок. – добродушно проговорив Адольф Георгійович.
- А вам мало тих, що вже є? В нього троє дітей, кожен з яких вже також має своїх дітей.
- Діти – це квіти життя. Чим більше, тим краще.
Після сніданку ми приступили до шлюбного контракту.
- Ань, ти його до дір збираєшся продивитися? – не терпляче проговорив Артур, коли я втретє почала перечитувати договір.
- Не заважай. Дівчина розважлива, а ти баламут. – по доброму насварив на Артура милий старенький дідок, що попив каву й смакував десерт.
- Тут пише, що якщо з моєї ініціативи шлюб буде розірвано раніше ніж за пів року з дати одруження, то я нічого не отримаю.
- Страховка. – цілуючи мене в щічку прошепотів на вухо Артур: - Якщо ти вирішиш мене шантажувати, або кинути.
Зі сторони здавалося, що ми молодята, які голубляться, однак нотки погрози в його голосі, змусили все всередині мене стиснутися.
- Коханий, мені здається ми домовлялися про те, що в разі зради одного з подружжя, дострокове розлучення можливе. Вважаю, що це потрібно прописати в контракті.
Наші погляди опинилися на відстані кількох сантиметрів.
- Пів року без сексу, ти з глузду з’їхала? — прошепотів чоловік, ледве стримуючи емоції.
- Тебе влаштує, якщо в мене будуть стосунки паралельно з тобою? – ледве стримуючись, що б не розплакатися прошепотіла у відповідь.
Він мені фіктивний майбутній чоловік, однак думка про те, що мене знову зрадять, була нестерпна.
- Звичайно, що не влаштує. , - «Мені здалося, чи він проричав ці слова?»:- Якщо ти моя, то тільки моя.
- Молодята, що ви там шепчетесь? Скоро старий піде й ніхто вам не заважатиме. – прохрипів Адольф Георгійович, й по-доброму засміявся.
Артур хижо поглянув мені у вічі. Я із всіх сил старалася не відводити погляд, однак моє дихання почастішало.
- Що? – не сміливо запитала в чоловіка, який здавалося ще трошки й роздере мене на шматки.
- А знаєш, нехай буде так, як Аня каже. Зможеш доробити контракт до завтра? – швидко розвернувшись в сторону старенького, Артур проговорив ці слова таким тоном, ніби ми й правда ніжилися тільки що.
- Завтра рано надішлю кур’єром. Ну все, старому час. Дуже! Дуже радий знайомству! – чоловік знову поцілував мою руку на прощання.
«Даремно я погодилася на цю авантюру.» - залишившись сама я поспішила у свою нову спальню.