розділ 5

Ніка

Мама сидить навпроти, її очі похмурі й втоплені в чашку з холодною кавою. Вона зітхає, і я відчуваю, що за цим зітханням ховається щось важке, щось, про що вона намагалася мовчати.

— Тату не можна хвилюватися, — раптом говорить вона, і її голос ледь чутний, ніби вона не хоче, щоб це почув хтось, окрім нас 

— Що ти маєш на увазі? — питаю, намагаючись стримати напругу в голосі.

— Спільний ворог… він хоче  завдати шкоду нашій сім'ї, — вона стискає чашку, і її руки починають тремтіти. — Він хоче забрати  усе: бізнес, кошти, акції. Він знає кожну нашу  вразливість та таємничість.  І якщо це станеться…

Я напружуюсь, не можу й слова сказати, лише дивлюсь на неї в очікуванні продовження.

— Це вб'є твого батька, Ніко, — зітхає вона. — Його серце не витримає. Ти ж знаєш, його й так ледве витягнули з того світу. 

Усередині мене щось стискається так сильно, що стає важко дихати. Моя перша думка — Маршел. Чи він щось знав про це? Чи його родина теж у цьому бере участь?Я не можу стримати гнів, що спалахує в мені. Несправедливість ситуації, раптова вразливість нашої сім'ї й безпомічність — усе накочується на мене, хвилею накриваючи кожну думку.

— Це все через них? Через тих Ларновських? — я не впізнаю свого голосу. Він звучить різко й холодно, і я знаю, що мама теж зараз не у кращому стані. — Вони також причетні до цього? Мамо?

—Ніко, не знаю.  — шепоче вона, і її голос розривається на частини. — Але наврядчи, адже і їх бізнес зараз несе не малі втрати, нас хочуть знищити обох. Потрібно діяти розумно...

Але чи можу я діяти розумно, коли вся моя сім'я стоїть на краю, і життя мого батька на кону? Я відчуваю, як злість, страх і відчай переплітаються всередині мене, перетворюючи мене на зовсім іншу людину. На Ніку я може знищити, на Ніку яка готова це зробити! 

Я залишаю маму одну. Йду до себе. Мені потрібно спокою, я хочу побути одною. Це складно, дуже складно, особливо страх за батька. Мені не потрібен той бізнес, але для нього — ця фірма - це все!

З моменту як тато у лікарні, я живу з мамою. Вона просто вблагала мене не лишати її саму, бути з нею поруч, та попросила хоч інколи, щоб я з нею розмовляла. А я не могла відмовити. Я знаю, я їй зараз дуже потрібна. 

Дзвінок. Я поглянула на екран телефону, дзвонить Маршел. Він скоріш за все, вже все знає. Та звісно,що знає. Як я зрозуміла, ми зараз страждаємо обоє. 

— Ти в дома? — Маршел запитує швидко та різко. По - звукам, можна було зрозуміти, що він їде у машині. Швидко їде. — Ніко,відповідай, не гай час! 

— Так, я в дома! — викрикую йому у динамік я . — Що взагалі сьогодні відбувається? Хто той чоловік? Навіщо йому ми? Невже... 

— Я буду у тебе за 10 хвилин. Поговоримо. — перебив мене Маршел та скинув дзвінок. 

Просто чудово! Без запитання, чи хочу я цього, просто припертися до мене додому. Дякую, що попередив! Хоча, так як він був у машині, було й так зрозуміло, куди він їде . 

Я швидко переодягнулася. На швидку руку зробила собі зачіску. Ну як зачіску? Просто зробила собі хвіст. Нафарбувала собі вії, та вийшла до Маршела. 

Той сидів у вітальній. Мама,напевно, пішла. І я її розумію, я б теж не хотіла зустрітися з людиною, яка хоч не глобально, ала винна у тому, що її чоловік у лікарні. Але я це роблю. Чомусь. 

— Ти поясниш, що відбувається? — з незадоволенням кажу я. 

Маршел переводить свій погляд на мене, а потім назад до телефону. Він набирає швидке повідомлення та знову споглядає на мене. 

— Ти сама ж все знаєш і розумієш про, що буде йти мова. — Від його холодного тону, шкіра вкривається сирітками. 

— Ні,не розумію! — кричу я та встаю з дивану. — Можливо, ти мені поясниш? Хто ця людина, що вона хоче, чому саме ми?! М?

Маршел закидає ногу - на - ногу, та просто мовчить. Не скажу, що він задоволений моїми запитання, але не хай терпить. Навіщо він тоді тут? 

— Заспокоїлася? — Питає Маршел, а я просто киваю йому. — Я не можу розповісти все, але це дуже серйозно. Це загрожує нашому життю!

Слова Маршела плутаються в мене в голові, наче заплутаний клубок. Я намагаюся збагнути, чому він взагалі заговорив про небезпеку — це здається безглуздим або надуманим. Що він мав на увазі, коли згадав про загрозу моєму життю?Може, він просто перебільшую? Але щось всередині мене стискається від тривоги.

— Ніко, мого тата переслідують, і наврядчи з хороших цілей. — Більш спокійно говорить хлопець. 

— А мені яке діло? З мене ти,що хочеш? — з нерозумінням та насмішкою питаю я.  — Якщо ти думаєш, що я кинуся на допомогу твоєму батькові. Ти дуже помиляєшся!

—  Я не цього у тебе прошу! Зі своїм батьком, я розберуся сам! — Маршел злиться, і я це розумію. Адже він складно дихає, та тримає руки в напрузі. — Ця небезпека може завдати шкоди і вам! За бізнес, вони спохватилися вже, але на цьому вони не зупинуться!

Я мовчу. Уважно його слухаю. Перекручую усе у голові, Господи, як слухаю тупий сюжет з фільму. Чомусь не вірю, що це все відбувається зімною.... З моєю сім'єю! Ну ось не вірю! Або просто не хочу. 

— Нам потрібно об'єднатися.... 

— Ні! — перебиваю я його. — Ніколи в житті! Чуєш? Скільки болю мені завдала твоя сім'я. У мене тата в лікарні, і знаєш чому? Тому, що твій батько доклав своєї руки. І навіть не заперечуй! 

— Або ми просто забуваємо про всі образи,або нас просто знищать! - переходить на крик Маршел. — Ми й так потерпаємо від втрат бізнесу! Не час для ненависті!

— Пропонуєш забути мені всі наші образи? Забути те,як твої батьки кожного разу хотіли знищити моїх? - сичу в обличчя чоловіку — Таке не забувається!

— Наші вороги також не забудуть стерти нас з лиця землі! - він спокійно вдихає та видихає - Ніко,не час для з'ясовування наших відносин. Не будь дитиною. Ми втратимо мільйони!Можемо,втратити найдорожче! Так,можемо!. І кому від цього стане краще ?